(так как приходиться давать куски на разных языках, то вот онлайн словари, для тех кто не понимает или слабо понимает
-украинский
]]>
http://pereklad.online.ua/
]]>
-
-польский
]]>
http://www.trident.c.../eng/online.php
]]>
)
ЮНИТЫ обсуждаем тут
http://totalwars.ru/...showtopic=10927
==========================================================================================
итак начнем.
чтоб все не терялось
для завязки
Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького
]]>
http://www.patent.ne...acks/32/ua.html
]]>
ПРАВОБЕРЕЖНІ ПОЛКИ
Нажмите, чтобы прочитать
За часів Б.Хмельницького козацька старшина складала менше одного відсотку Війська Запорозького (0,94 %) [1]. Виходячи з класифікації її за походженням, часом і тяглістю отримання старшинського уряду, внутрішньо-традиційних регіональних підходів, зовнішньо-політичної орієнтації, слід відзначити неоднорідність. У зв’язку з цим відзначимо, що головним джерелом формування старшини була покозачена шляхта, за часом отримання урядів вони розподілялись на дореволюційного часу і періоду революційних перетворень, за регіональними особливостями старшину центрального (корінних полків), західного (козацько-шляхетських полків), північно-східного (полків Чернігівського воєводства), південно-східного (полків січової орієнтації і впливу) регіонів. За зовнішньо-політичними симпатіями і орієнтаціями старшина поділялась на самостійницьку, пропольську, промосковську, протурецьку і протатарську.
Чотири старшини при Б.Хмельницькому тримали уряд генерального обозного. Чорнота Іван походив з покозаченої брацлавської шляхти, Волевач Іван і Коробка Федір з старовинної покозаченої шляхти, які не одне покоління провели на Чигиринщині. Носач Тимофій походив з шляхетсько-міщанської родини, яка мала промисли і вела широку торгівлю. Волевач Іван і Носач Тимофій були на цьому уряді по двічі.
Іван Чернята згаданий вперше під Замостям. Генеральний обозний (?-1649-1650-?). У лютому 1649 р. хворів у Переяславі, а у квітні знаходився з гетьманом в Чигирині. Влітку 1649 р. в поході в Галичину був наказним гетьманом. Після Зборівської битви організовував проведення козацького реєстру.
Першого обозного Черняту Іван Тихонович Волевач змінив у 1650 р.[2] ”Значний реєстровий козак и обиватель мескій Чегринский” Волевач Іван Тихонович (?-1585-1653-?) уже був у 1615 р.[3]. Пізніше ”посилан бил он…от гетмана к калге и мурзам”[4]. У заповіті крім роздачі маєтностей родичам заповів на чотири чигиринських церкви: Спаську, Пречистенську, Нікольську, Петровську ”по тисячі коп грошей”[5] і по сто коп грошей протопопу Пешті і пречистенському священику, по тридцять коп – петровському і нікольському. Був поріднений з шляхетською родиною Коробок (його донька Марія була дружиною Гаврила Коробки). В Чигиринському полку рід був представлений Антоном Тихоновичем (?-1650), Якимом Антоновичем, Яковом Івановичем Коробками[6].
10 родин знаходилися на уряді генерального судді. В основному це виходці з корінних козацьких полків із значним досвідом попереднього знаходження у козацькому середовищі: Бреус (Семен?) з Черкас, Онацький Матіяш, Зарудний- Богданович Самійло. Полковникували перед обранням на ці уряди Лобода Федір (Переяславський полк), Клиша Яків Васильович (Білоцерківський полк), Мужиловський Силуян (мабуть, гетьманський полковник), Жданович Антін (Київський полк). Займали полкові уряди суддей Лавринович Феодосій[7], Положний Матвій, Семенів Пилип.
Писарями були представники двох старовинних шляхетських родин Креховецьких і Виговських. При чому Іван Креховецький, очевидно, був у козацькому середовищі уже перед 1648 р., бо відношення до нього, не дивлячись на його галичанське походження, серед козаків було набагато позитивніше, ніж до Виговського. Це особливо стосується козаків Корсунського полку.
Старовинні козаки були на урядах генеральних осавулів. Джерела донесли нам 11 представників цієї категорії старшини. На жаль, вказівка лише на ім’я та по-батькові затруднює визначення походження того чи іншого представника. В першу чергу це відносится до Лучченка Михайла, Демка Михайлова з Чигирина, Григорієва Осипа і якогось Павла.
З старовинних козацьких родин шляхетського походження були Лісовець (Остап?) з Яготина, Джалалій Філон, Гладкий Семен, Лісовський Гаврило, Томиленко Василь, Дубина Мисько, Маковецький Гаврило, Ковалевський Іван. Томиленко походив з гетьманської родини, а Ковалевський був свояком Богдана Хмельницького.
Опанаса Працовкіна на уряді хорунжого генерального[8] змінив (1650.11.) шляхтич Богдан Пешта[9] (мабуть, син чигиринського священика, а потім протопопа (1650) Пешти[10]). В березні-травні 1650 р. Богдан Пешта і Грицько очолювали козацьке посольство до Варшави, яке відвозило списки козацького реєстру[11].
Українські історики нараховують значну кількість попередників Богдана Хмельницького. У козацькому середовищі були їх прямі нащадки і родичі. За 23 роки існування реєстрових полків у них змінилася значна кількість полковників, які також мали свої більші чи менші опорні угруповання.
Головною опорою гетьмана був Чигиринський полк, який надав значну частину своїх досвідчених козаків для фундації нових полків. З Чигирина поїхали створювати нові козацькі формування Іван Ганджа до Умані, а Григорій Ганджа, Антон Жданович, Михайло Криса до Києва, Іван Богун до Кальника, Прокіп Бережецький до Ніжина.
Чигиринськими полковниками були Захаріяш (?-1630-?), Тарас (?–1630–1632–1633–?), Лотиш Юрко (?–1634–?), Пешта Роман (?–1637–?), Закревський Ян (1638-1643), Кричевський Станіслав (1643–1648), Якубович Федір з Вишняків (?–1648.06.–1650.10.[12]–?), Прокіп (Бережецький ?) (1649) (нак.?), Коробка Федір (1648.09.; 1649.18.07., нак.), Криса Михайло (?–1650.09.–1651.06.–?, нак.), Богач (Богаченко) Ілляш (1650.10., нак.; повн.: 1651.17.02.-06.[13]–?), Колос Яків Пархоменко (повн.: ?–1651. 09.–1653; 1654, нак.), Волевач Іван Тихонович (1651.07.; 1653.06.–07., нак.), Трушенко Карпо (?–1653.07.–1654.04.–?), Томиленко Василь (1653.10. – 1654.04., нак.), Філіпов Яків (полковник пішого чигиринського полку (?–1654–?), Безштанко Павло (1655.10., нак.), Білобровка Григорій Хомич (?–1657[14]–?).
Шляхтич[15] Михайло Криса відомий як наказний полковник Бужинського полку. З березня 1651 р. маємо інформацію про те, що ”орда стоїть напроти Києва за Дніпром із полковником (Крисою – В.К.)…, з цієї причини скрізь поза Дніпром збіжжя і стацію дають. А цей Криса має йти з ордою під Стародуб”[16]. Під Берестечком перейшов на польський бік і був нобілітований сеймом у 1652 р.[17]. У квітні 1654 р. як волонтерський полковник з полтавським полковником Пушкаренком дислокувався у Прилуках[18]. У 1654 р. полковник і регіментар козаків у волості Котеленській. 28 квітня 1655 р. великий коронний гетьман Станіслав Потоцький в Сокалі видав універсал з наказом гродським замковим і міським урядникам переслідувати жовнірів полковника Криси, відомих своїми злочинами[19]. Полковником переяславським від Ю.Хмельницького потрапив у московський полон і у 1662 р. знаходився там[20]. Вийшовши з полону і був прибічником Дорошенка.
Томиленко Василь був старшим козацького реєстру (1636-1637), потім - отаман чигиринський (1650), полковник наказний чигиринський (1653.10. – 1654.04.).
Петра Дорошенка у 1655 р. бачимо його наказним полковником (очевидно, Чигиринським). Мабуть, до того часу він посідав після уряду писаря ГВА уряд місцевого писаря полкового.
Роман Пешта відомий як козак чигиринський (?-1615-?), потім полковник (1637), осавул полковий (1638-?). Зберігся поминальник його роду у Межигорському монастирі: Роман, Ірина, Микита, Ганна, Іван, Іона, Вікторія, Влас, Іван, Семен, Дорофій, Анна, Настасія, Ірина[21].
Отаманами городовими чигиринськими були Коробка Федір (?-1649.10.-19.11.-?), Олексій (Лесько Хильченко) (?-1650.10.-?), Коробка Федір (?–1650.12.11. -?), Капуста Лаврін, Нечипоренко Яцько (?-1653.07.–?), Сивий Харко (?–1653.10.–?), Снитко Василь (?–1654.05.–?), Гапонович Герасим (?–1654–?).
У 1630 р. один із Гапоновичів був власником в с.Каленщині на Заушші. У 1643 р. їх банітували Коркошки[22]. Герман Гапонович був послом Хмельницького на Віленську комісію 1656 р.[23], потім посол Виговського у Царгород разом із Стоматенком[24].
Сотниками чигиринськими були Петрановський Іван (?–1637.07.–?), Хмельницький Богдан Михайлович (1638–1647), Климатенко Василь (?–1648–?), Хмельницький Тиміш Богданович, Сава (?–1648–?), Білаш Іван (?-1649-?), Хмельницький Юрій Богданович, Лісницький Дем’ян (?–1654.02.–?), Климитенко Василь (?-1655.10.-?).
Сотник чигиринський Білаш Іван[25] (?-1619-1678-?) у реєстрі 1649 р. названий Білий Іван . Одружений з вдовою Федора Петрановського, усиновив її сина Кирила. Пізніше разом з сім’єю перейшов в Лубенський полк (Чигрин Дубраву).
Боровицькими сотникам були Якимович Стефан (?-1638-?), Проскурненко Іван (?–1649–?). У цій сотні отаманом сотенним (1638-?), а потім козаком сотні (1649) був Потеряйко Мисько, поруч з ним козакував Потерянченко Фесько.
Бужинськими сотниками були Василенко Семен (?-1638-?), Сухина Лук’ян Іванович (?–1649–1650), а потім вдруге (?–1656.02.-1657.11.–?). Іван Туровець був старшиною Чигиринського полку (1630), а Яцько козаком Бужинської сотні (1649).
Жаботинськими сотниками були Якубович Федір з Вишняків (?-1638-?), Шулик Іван (?–1649–?), Харко[26]. У цю сотню повернувся полковник наказний уманський (1648.07.) Степан Байбуза.
Сотниками олов’ятинськими були Куцькович Дорош (1638-?), Лисняк Семен (?–1649–?), отаманом Гайдук Василь (1638-?). Жовнинськими сотниками були Сухомлин Остап (?–1649–?), Іван (?–1653.10.–?), Матвіїв Степан (?-1657.11.–?), кременчуцьким Муха Андрушко Супруненко (1638-1649–?), медведівськими Смитка Павло (1638-?), Ручка Іван (?–1649–?), Бурляй Кіндрат (?-1655.05.-06.-?), Опара Степан (?–1660–?).
Костянтин Занкович був отаманом Вереміївської сотні (1638-?), а Григорій та Іван Занченки були козаками Вереміївської сотні у 1649 р.
Нажмите, чтобы прочитать
Син священника з Волині, а відповідно шляхтич, Яцькевич Герасим перед війною був реєстровим козаком Чигиринського полку. Гетьманський намісник на Волині, ”можна припустити, що Хмельницький послав на Волинь Яцкевича як свого намісника з метою зміцнити керівництво українськими військами на Волині”, - зазначає Ю.Мицик[27]. Після відходу козацького війська з території Волинського воєводства і складання реєстру був записаний до Медведівської сотні Чигиринського полку. У цій сотні, крім нього, козакували Яцькевичі Грицько і Ясько. Пізніше деякий час був полковником переяславським[28].
Богаченко Ілляш (?-1614-1653.12.-?) знаходився у значному товаристві Війська Запорозького в Чигирині (1649)[29]. В.Сергійчук вважає його наказним полковником з жовтня 1650 р. по травень 1651 р.[30]. Полковником звягельським ”став на місце Донця, котрого Хмельницький скинув з полковництва через те, що погано керував і більше пив..ніж щось робив”[31]. Він керував полком, у якому ”все робоче селянство, котре перед цим ніколи не бувало на козацькій війні, немає між ними козаків старинних більше як двадцять. Мають п’ять гармат, а кожну возять чотирма кіньми, пороху – канівська осмачка, а при собі мають пороху; кінних 3800, а піхоти 200, не всі мать самопали, а шабель не мають, тільки рогатини і бердиші”[32]. Михайло Богаченко був наказним полковником паволоцьким (1654. 09.[33]). Чигиринський козак Колоша у червні 1649 р. згаданий як козацький сотник у Гомелі[34].
Старшина Чигиринського полку була головним кадровим резервом гетьманського дипломатичного корпусу. Одним з перших до Москви поїхав полковник чигиринський Федір Якубович з Вешняків[35]. У лютому – березні 1648 р. до Криму їздили для переговів Кіндрат Бурляй і Тиміш Хмельницький[36], а у серпні – жовтні 1654 р. - разом з паволоцьким полковником Михайлом Богаченком Лукаш Пухальський (у 1649 р. в реєстрі зафіксованих серед старовинних чигиринських козаків)[37] і товмач Залепкара[38].
В жовтні 1655 р. Хмельницький направив до царя чигиринського сотника Василя Климатенка. Іван Скоробагатий у червні-липні 1656 р. очолював делегацію до Москви, до якої входили майбутній лубенський полковник Степан Вербицький, підписок Остафій Фецкієвич[39].У нагороду від царя отримав дві пари соболів (у 8 і 10 рублів).
У червні 1656 р. Кіндрат Бурляй з сином Василем і старцем Данилом були відправлені до Швеції[40]. Затримані у Москви, Кінрат отримав царської нагороди дві пари соболей (12 і 8 рублів) і 10 рублів. Бабаченко Федір був старшиною Чигиринського полку (1630), а Ярема Бабиченко - козаком сотні Медведівської (1649).
Антон Жданович недноразово їздив послом до Туреччини. Лаврін Капуста був посол Хмельницького до султана (березень-травень 1657). Головним дорадником гетьмана з донського питання був Лук’ян Сухина, який протягом 1654 р. двічі побував як посол на Дону (одного разу з Герасимом Лобачевським). На початку 1656 р. він був посланий на Дон, щоб звідти підбурити калмиків проти кримського хана[41].
У сусідньому Черкаському полку тримали пернач Топіха Марко Тарасович[42], Вороненко Яків, Радишевський, Худий Баран (Барановський), Шенделицький Василь, Колос Яків Пархомович.
Третім в реєстрі 1649 р. (мабуть, полковий осавул) тут знаходиться колишній гетьман (1632) Андрушка Дидович[43]. Шенделицький Васько, мабуть, був другим осавулом полковим (в реєстрі стоїть четвертим)[44]. У полковому товаристві рахувалися Степан Нужний (син чи брат козацького посла у 1636 р. Нужного Григорія[45]), Мисько Гамалія, Іван Гулак, Прокіп Потребич (його син Степан Прокопович Потребич-Гречаний у 1663-1665 рр. був генеральним писарем)[46]. У сотні Шубця були син колишнього полковника Топихи Федір Маркович і братанич Фесько[47]. Враховуючи спорідненість Топіх і Кривоносів, цікавим є факт знаходження в полковому товаристві Сави Кривоносенка[48]. Нащадки і родичі полковника черкаського Якова Гугнявого (1637) гуртувались у Піщанській сотні (Маско, Хома)[49], наказного полковника черкаського Радишевського в подальшому фіксуються серед козаків м. Дівиця на Лівобережжі. Так, Іван Радишевський (1756-?) після навчання у Києво-Могилянській академії (1773-1784) викладав у Чернігівському колегіумі[50].
Михайло Гамалія став генеральним суддею, а це засвідчує, що він мав обіймати раніше посаду судді полкового черкаського.
В Черкасах напередодні Визвольної війни відомий сотник Кадичин Михайло (1636[51]), а в перші роки війни - Шубець Фесько (1649) і Ненартович Семен (1652).
Чечуга з Черкас був обраний від повстанців до комісії у 1630 р.[52], ватажок разом з Скиданом у 1638 р. Мабуть, його син Федір – у сотні Шубцева (1649)[53], Іван Чечуга у Лохвицькій сотні[54], Іван направлений до Макарівської сотні Київського полку, Остап з Черкас Ніжинської сотні Борсука[55], в Дівицькій сотні Прилуцького полку Іван[56], Мартин у Терлицькій сотні Кальницького полку[57].
Іменні сотні локалізувати важко. Слід відзначити, що деякі з них були Черкаськими, одна чи дві - Іржищевськими. Про їх існування відомо ще з 1636 р., коли там сотникували Іван Іржищівський[58] та Іван Іржищівський Воропай[59].
Серед іменних сотень 1649 р., названих за ім’ям сотників, були сотні Синодановича Петра, Дригала Андрія, Мошенця Степана, Марка, Лазаря Петровича (до цієї сотні входило с.Белозеро, про що засвідчує присутність у цій сотні Яроша і Карпа Белозорских і Куца Белоозерського[60]), Саварського Мартина, Вовченка Феська, Кулаковського Степана, Островського Олександра, Трохимовича Микити, Гаркуші Сави.
У сотні Мошенця козакувала родина Ломоносових, репрезентована аж трьома представниками Богунцем, Міхном і Миськом.
Старовинний шляхетський рід Вовків відомий від часів Федора Васильовича Вовка, який 25 листопада 1582 р. отримав привілей на війтовство в Лоєвій Горі (Лоєві)[61]. Він був зем’янином Менського повіту, виконував доручення воєводи берестейського Гаврила Горностая (1585). Згодом отримав війтовство київське. Його син Максим Федорович був київським міщанином, ренобілітувався у 1616 р. Архіви зберегли такі згадки про представників роду: Іван Вовк 11 грудня 1620 р. отримав за ленним правом Собичів і Нездвідово в повіті Новгород-Сіверському в стані підгородньому. 3 березня 1623 р. він уступив весь Собичів Вавринцю Могильницькому[62]. Андрій Вовк у 1628 р. вів суперечку за грунти Хохли у Чернігівському повіті з Михайлом Ясликовським[63].
Онук київського війта Костянтин Максимович Вовк став козацьким писарем військовим (1625, 1629), був послом до короля (1627), королівським ротмістром (1632-1634), 12 серпня 1634 р. отримав уряд писаря земського чернігівського[64]. ”Не утримався на посаді писаря К.Вовк. Його приналежність до шляхти була піддана сумнівові і, незважаючи на підтвердження сеймом 1638 р. його шляхетства, уряд писаря, відібраний у нього незадовго перед тим, К.Вовку не повернули”, - засвідчує один із дослідників історії Чернігово-Сіверщини[65].
Вовк повернувся у козацьке середовище, отримав дозвіл сформувати козацький полк і на чолі його брав участь в бойових діях в Європі (1635-1636)[66]. У 1636 р. отримав від М.Калиновського за 2 000 золотих в посесію хутори Піски і Підгорне[67]. Мабуть, якимсь його родичем був і сотник Черкаського полку. В подальшому є згадка у ХVIII ст. про нащадків значного військового товариша Олександра Вовка, які проживали у селах Новоселівці і Курінь Стародубського полку (1787).
З названих географічно правобережних сотень полку згадана лише Мошенська на чолі з Терещенком Нестором (1649). Лівобережну частину полку складали Золотоніська, Піщанська, Домонтівська і Богушківська сотні, історично пов’язані з Черкаським староством. У 1669 р. черкаський полковник Яким Головченко ”переяславский родимец”, намагаючись утримати ці сотні в полку, в листі до полковника переяславського Думитрашки нагадував, що вони були черкаськими ще коли сам Дмитрашка був у волоських горах[68].
Богушківська сотня існувала вже у 1638 р., коли її сотником був Залеський Михайло, а отаманом Кияниця Яцько, а у 1649 р. на чолі сотні був його син Юхим Якович Киянченко.
У Золотоноші козаків очолював Заєць Остап, у Домонтові - Цапко Степан. Цікаво, що в цей час у сотні козакував Ярмола Шкода (?-1629-1689-ран.1703[69]). З його попередників відомий Якуб Шкода – боярин остерський, якому з дружиною Масютою Гломоздою 1 березня 1597 р. був наданий привілей на пашню Дорогінка в Остерському старостві[70]. Ярмола став сотником у Домонтові дещо пізніше (?-1659-?), а через тридцять років у 1689 р. разом з рідним братом Максимом продали свої домонтівські грунти місцевому сотнику Стефану Томарі[71].
У Піщаній на чолі сотні згаданий Федорович Кость (1649). Він став основоположником відомої родини Костенків. В тій же сотні зафіксований його син Федір Костенко (1649)[72]. Мабуть, його онуками були Андрій Костенко - сотник піщанський (1679), сотник домотівський (1689), знову сотник піщанський (1689-1693-?) та Роман Костенко - товариш сотні піщанської (1685). В подальшому рід продовжувався Василем Андрійовичем (?-1680-1718-?), козаком піщанським, який у 1700 р. продав греблю і дідівські та батьківські грунти у місці впадіння р. Каврай в Супой осавулу полковому Стефану Томарі[73]. У 1732 р. серед значкового товариства Переяславського полку записаний Федір Костенко[74]. Матвій Костенко - житель піщанський в 1720 р. У 1753 р. проживав в с. Келеберди, свої володіння у селі Шабельниках продав братові Івану Лівому[75].
У Корсуні знаходилися родини попередніх полковників Пивоваренка Миська (1625, 1632), Поповича Романа (1630), Філоненка (1634), Мануйловича Михайла (1637), Бута Нестеренка Максима (1637–1638), Жабокрицького (1643), Тушка Олексія (1648).
Колишній полковник (?-1638) і сотник корсунський (1638-?) Михайло Мануйлович зареєстрований як козак сотні Куришкової (1649) проживав у Стеблеві. Нащадки полковника Жабокрицького зареєстровані у двох сусідніх сотнях Лесько у сотні Городиській, Федір Імгліївській, у сотні Куришковій Романа Поповича родичі Поповичі Іван, Курило, і два Яреми. Калина Федір – посол на коронаційний сейм (1632), у 1648 р. він був сотником, а потім сотню очолив Івахниченко, а він з Климом і Мелешком Калинами залишилися в її складі рядовими козаками (1649).
Рід Бутів-Нестеренків міцно утримував керівні позиції у полку. В кінці літа 1648 р. полк очолив покозачений шляхтич гербу ”Побуг”[76], який ще у 1638 р. очолив третю корсунську сотню Нестеренко Максим. Після Зборівського миру в реєстрі записаний як козак сотні Марка Бажаненка. В подальшому кілька разів був наказним полковником, що засвідчує, що він був полковим старшиною.
До антигетьманскої коаліції належав полковник корсунський, гетьманський син Лук`ян Мозиря, якого Б.Хмельницький за протидію виконанню рішень Білоцерківського миру звільнив з посади. Мозиря ж став за спиною старшин свого та Білоцерківського полків, які розпочали заворушення і вбили полковників білоцерківського Громику і новопризначеного корсунського[77]. За наказом гетьмана генеральний осавул Демян Лисовець придушив заколот. Мозира був страчений.
Івахниченко Мисько був сотником корсунським з 1638 р. і був ним у 1649 р. Жолудь Федір був отаманом сотенним у сотні Івахнюка (1638), потім козаком цієї ж сотні Івахнюка (1649). Козак сотні Івахниченка шляхтич [78] Шрамко Юсько Степанович став писарем полковим. Отаман сотенний (1638-?) Кузьма Черевань став козаком сотні Корчовського (1649). Отаман Корсунської сотні (1638) Голубицький Яцько залишався у її шеренгах і у 1649[79]р. В попередній період відомий старшина з Корсуня Гарбуз, а Остап Гарбуз був козаком Корсунського полку у 1649 р. Якісь родичі сотника корсунської (1638) Павла Гайдученка Захар і Яцько були козаками полкової сотні корсунської (1649).
Сотник корсунський (1638) Балакшеєнко (Балакчеєнко) Андрій став козаком сотні Василя Гаркуші (1649), в той же час Балакчеєнко Федір у полковому товаристві і Балакчій Левко в сотні Гаркушиній. Отаман Корсунському полку (1638) Михайло Скиба, мабуть, і є Скиба Старий з Тишком Скибенко – козаки сотні Василя Гаркуші (1649). Отаман сотенний (1638) Москаль (Москаленко) Семен разом з Василем і Сергієм ввійшли до сотні корсунської Марка Бажаненка (1649), їх родичі були ще у 8 сотнях полку.
З родини дрібних шляхтичів овруцьких походив Пашковський Лаврін Григорович, який перебрався до Корсуня ще на початку ХVІІ ст. Неодноразово обирався військовим писарем (1614, 1617, 1619, 1624), посол на сейм (1632). Мабуть, один з близьких соратників Максима Кривоноса. Козак Ольшанської сотні Лисянського, а потім Корсунського полку (1649), писар полковий корсунський (1649). Крім нього у 1649 р. у козацькому війську у Білоцерківському полку (сотня Коростишівська) були Павло і Прокіп Пашковські, у Корсунському полку Пашковський Матій – козак Ольшанської сотні[80].
За гетьманування Хмельницького в полку відомі 9 повних полковників: Шангирей Іван, Мрозовецький Станіслав, Мозиря Лук’ян Якович, Спіл[81], Кілдей Антон[82], Золотаренко Іван Микифорович, Бут Нестеренко Максим, Улезько Іван Петрович, Дубина-Гуляницький Іван[83].
Полковник Іван Золотаренко у 1649 р. був у полковому товаристві[83]. Яків Петрович Улезько (за реєстром 1649 р. Яцько Петриченко[84]), в сотні Василя Гаркуші Улезченко Іван, мабуть, брат, бо поминався у суботнику Якова Улезьки[85].
Наказними полковниками були 8 старшин: Івахнюк Михайло, Стадниченко Мисько, Кілдей Антон[86], Дубина Семен, Дубина Мисько, Бут Нестеренко Максим, Трутина Дмитро (Дементій).
15 Гуляницьких у Корсунському полку: Грицько, Данило, Іван, Хома, Клим, Іван, Іван, Васько в полковому товаристві, Квітка, Яцько, Грицько, Конон в Гаркушиній сотні, Іван, Мартин в сотні Бажаненковій. Поруч з тим у реєстрі 1649 р. немає жодного Дубини. Проте, трє з Дубин знаходиля протягом 1654-1657 рр. на трьох найвищих урядах в полку. Семен і Мисько наказні, а Іван – повний полковник[87]. В одному з документів зо 1660 р. серед значних козаків корсунських названий Іван Дубина Гуляницький[88]. Це дозволяє зробити припущення, що Дубини корсунські і Гуляницькі корсунські – це один рід.
Отаманом городовим корсунським був Грабар Яким з сотні Івахненка. Бондаренко Тимко, який у полковому товаристві корсунському був уже у 1649 р., став отаманом цього товариства (1656).
Нажмите, чтобы прочитать
У 1631 р. у Київському Михайлівському монастирі був записаний поминальник козака корсунського[89] Парфена Прутило: Парфен, Євдокія, Семен, Євдокія, Іван, Юліана, Терентій, Марія, Зиновія, ієрей Стефан. Сотник Корсунського полку (1649[90]) Демко Прутилчич належав до цього роду.
Серед корсунських сотників є згадки про Кондратенка Богдана (1654), який у 1649 р. був серед полкового товариства. Кондратенко Богдан з трьома товаришами і 9 козаками 24 жовтня 1654 р. виїхав з Корсуня до царя. Прибув він 2 грудня[91]. 21 листопада гетьманський лист до царя повіз з Корсуня Роман Андрійович з писарем і 4 козаки[92].
Козак сотні Гаркушиної (1649) Яковенко (Яковлєв) Яцько , а потім сотник богуславський (1655) разом з уманським сотником Тимофієм Семеновичем їздив до царя.
Серед сотенних містечок Корсунського полку мали бути Смілянська (з Вязовцем і Тарасівкою) і Стеблівська (з Склемич, Сидорівкою, Щербачинцями, Скірупчинцями, Лебодинчим, Лучовим селом, Тонопівкою)[93]. Генеалогічний аналіз дозволив встановити, що сотня Гавриленкова це Звенигородська сотня, а Куришкова і Корчовського – Стеблівські. Ці населенні пункти і раніше належали до Корсунського староства[94]. Звенигородську сотню очолив Гавриленко Гринець, в сотні ж були його родичі Ясько і Юхно, значним впливом користувалися роди Погорілих[95] (Михайло) та Кальницьких[96] (Ярмола). Старшина у 1637 р. Федір Бабиченко був із Стеблева, його родичі Бабиченки Мандик, Микита, Процик, Степан зареєстровані козаками сотні Корчовського (1649)
У Вільшанській сотні у січні 1654 р. згаданий якийсь Андрій (в сотні 8 Андріїв і тому важко віднести перевагу якомусь із них).
Серед старшин полку слід назвати і Таборненка Миська, який був полковником на Волині (1649.05.[97]), а потім став козаком сотні Миська Івахнюка (1649), входив до складу делегації на сейм (1652[98]). Родина Миневських у реєстрі 1649 р. представлена Матяшем і Костею у сотні Марка Бажаненка. Миневські Юрій надав свій хутір на р.Смиків корсунському монастирю[99], був полковим осавулом. У жовтні 1657 р. з корсунської ради направлений на чолі посольства до Москви. Його брат Василь став полковим писарем.
Серед покозачених шляхтичів полку були Трипольські Андрушко і Герасим (сотня Данила Корчовського)[100], Черепинський Ярош (сотня Гаркушина). У 1652 р. останній продав свій хутір у с.Припоні брацлавському полковнику Тимофію Носачу[102]. Його брат Василь Черепинський також козакував у тій же сотні. Шляхтичем був городовий отаман корсунський (1653.05.) Левко Балакчієнко[103], в реєстрі 1649 р. знаходимо Балакчієнка Федора[104].
Структурно у 1648 р. до Корсунського полку, очевидно, належали сотні Корсунські. Всі ж переферійні (кілька Лисянських, Ольшанська, Ситницька, Мгліївська, Городиїська) складали полк Лисянський, потім влитий до складу Корсунського. Весною 1649 р. полк Кривоноса нараховував 27 сотень[105]. Коли Кривоніс став наказним гетьманом, його місце зайняв син, а потім Дем’ян Якимович Лисянський[106], після ліквідації полку багаторічний сотник лисянський (1649-1665). 1654 р. були такі сотні: 1-ша Корсунська, 2-га Корсунська, 1-ша Бугуславська (Яцько (?-1655.03.-?), можливо, Бардак Андрій (раніше 1660.01.), 2-га Бугуславська, Вільшанська, Водяницька, Деренківецька, Кальниболоцька, Лисянська, Мгліївська, Сахнівська (Череватенко Михайло (?-1675-?), Синицька, Стеблівська, Тарасівська (Руданин Лесько (?-1670)
У подальших пошуках локалізації кордонів Лисянського полку допоможе наступна інформація. На територію між ріками Угорський Тикич зверху аж до устя ріки, над яким ліс Майданів і Болкун по р.Тальну, потім між р.Тальною і Колтен теж до устя, по Синій Соді від р.Росі по Дешків брод отримав 1 серпня 1593 р. привілей Черминський[107]. У 1622 р. шляхтич Ян Волковський – слуга Яна Даниловича вписав до житомирських гродських книг привілей Сигизмунда ІІІ на заснування Лисянки (?)[108]. В Лисянському ключі фіксуються населені пункти: м. Лисянка, сс.Хижинці, Назин, Остани, Сливка, Верещаки, Соколовка, Михайлики, Марківка, Наудавка ?, Носмечки ?, Луки, Видишев, Мир..?, Смолячі, новоосілий Морений Брід (січень 1645 р.)[109].
Вже на початковому етапі визвольної боротьби у козацько–старшинському середовищі існували відмінності у поглядах як на тактичні, так і на стратегічні цілі.Чотири полковники на чолі з Кривоносом стають в опозицію до гетьмана[110]. Чи не серед них були ті, хто під його керівництвом у липні 1648 р. здійснював операції. Очевидно, Кривонос був наказним гетьманом над чотирма полками (своїм – тобто Лисянським, Корсунським, Білоцерківським, Уманським)[111]. Виступи Кривоноса і Петра Головацького проти відступу з захоплених західних районів свідчать, що у питанні ведення війни у старшинському середовищі уже в той час були протиріччя. Відносно методів боротьби знов ж таки були різні підходи. Так, гетьман заявляв Кривоносу «...ми не дозволяємо ніякого свавілля чинити, міста палити й руйнувати»[112].
Враховуючи, що початку Визвольної війни Кривоніс був наказним гетьманом, очолюючи повстанців на Брацлавщині, Поліллі і Волині, дамо характеристику його родоводу. Кривоноси у ХVII ст. були достатньо відомим шляхетським родом на Мстиславщині. Вони володіли Бугодищами, Служнею, Кривоносівщиною, Кондратовським. Ці надання отримали ще від князя Мстиславського. У середині цього століття там ще проживали дід Стефан та його онуки, брати Микола, Семен, Василь. Останні мали сестер: Полонію заміжню за Валюжиничем, Варвару - за Яном Бушковським, Катерину - за Юхимом Товпигою, Ксенію - за Лукашем Бичковськім. Юстина Кривоніс була дружиною Яна Козловського (1663). До них близькими (можливо, свояками) були шляхтичі Яків Слюнка, Олександр Товпига. Кривоноси і Товпиги володіли Кондратовкою на основі королівських привілеїв їх предкам. Нагадаємо, що Товпига був козацьким полковником на початку ХVІІ ст. Не виключено, що і шляхтичі Мстиславського повіту Кривоноси належали до старовинних козацьких родів.
Відносно Максима Кривоноса достовірно відомо, що його брат загинув у полум’ї української національної революції. Син Максима невідомого імені на початку 1649 р. був полковником остропільським, сотником паволоцьким.
Фіксуються Кривоноси і у корінних полках: Грицько у Жаботинської сотні Чигиринського полку, а Васько у Мошенської сотні Черкаського полку[113], але яке вони мали відношення до Максима Кривоноса сказати поки що важко. Олександр Кривоніс у 1659 р. був полковим обозним Подільського полку у полковника Остапа Гоголя, Стефан Кривоніс – козаком Могилівської сотні цього полку. У 1666 р. той же Олександр Кривоніс виконував обов’язки місцевого війта[114].
Канівськими полковниками перед Визвольною війною були Кулага Іван (?-1630-?), Данило (?–1634.03.–?), Лагода Андрій Наумович (?–1637[115]), Боярин Іван Іванович (?–1638), Секеринський Амвросій (1638–?), Голуб Юрій (?–1644.05.–1646.11.–?).
Син старшого полковника Запорожського війська (1610), гетьмана Андрія Стороженка був козак полкового товариства канівського Фесько Андрієнко (1649[116]).
Полковник (?-1638), а потім сотник канівський (1638-?). Іван Іванович Боярин у 1642 р. керував спільним морським походом запорожців і донців. Перейшов до Медведівки, де і був вписаний до козацького реєстру 1649 р. Зберігся поминальник роду Івана Боярина з Чигирина у Межигірському монастирі: Федір, Марія, Йосип, Іван, Тимофій, Пелагея, Ірина, Яків[117]. В Каневі ж залишилися його родичі Боярини Матвій, Ілляш і Семашко – козаки сотні Клима Малашенка[118]. Останній з них згаданий як значний козак канівський[119].
Григорій Думич – поминальник його роду у Межигорському монастирі записаний поруч з родом канівського полковника Андрія Лагоди: Григорій, Гафія, Федір, Федір, Леон[120]. Марко Думич – козак сотні Стародубової (1649[121]), Левко Григорович Думенко – проживав у с.Литвинці[122]. Клим – козак сотні Стародубової (1649), Тимуш – козак сотні Андрієвої (1649)
Василь Сокол – старшина Канівського полку (1630), а Андрій Соколенко – козак сотні Андріївої (1649).
Андрійович Яцько, який у 1638 р. став полковим осавулом залишався козаком у сотні Рещенковій 1649 р[123]. Колишній отаман городовий канівський (з 1638 р.) Григорій Щербина[124] був учасником посольства Максима Нестеренка до Варшави у питанні ратифікації Зборівського миру (1650.01.). Борисенко Яцько – отаман сотенний (1638), козак сотні Волинця (1649). Дударенко був сотником у 1638 р. , а у 1649 р. козаками сотні Кулаги зареєстровані Тарас, Федір, Денис Дударенки.
У XVII ст. Кулаги - відомий в Канівському та Переяславському полках козацько-старшинський рід, який вів свої коріння від гетьмана Івана Кулаги-Петражицького. У реєстрі 1649 р. Канівського полку записані сотник Яким Кулага, Яків, Григорій, Трохим - жителі чабанівські (середина ХVІІ ст.)[125], крім того Сахно Кулаженко у Межиріцькій і Сак Кулага у Іржищівській сотнях.
Першим полковником канівським зафіксований у роки Визвольної війни був Семен Савич. Можливо, він і Семен Верещака, який весною 1649 р. очолював козацький полк одне лице. Дотичним підтвердження є той факт, що у сотнях полку були козака Верещаченки. В такому разі, Канівський полк мав 23 сотні[126].
Першу сотню Канівську очолював представник місцевого розгалуженого роду Стародуб Іван, в сотні ж крім нього були Ілля і Лесько Стародуби. Іван очолив і полк у 1653-1654 рр. Шангирей (Шинкирий) Іван був козаком канівської сотні Кулаги (1649)[127]. Той факт, що в 1650 р. він, хоча і тимчасово, очолював полк свідчить, що він уже в цей час став сотником канівським замість Якима Кулаги.
Два останні роки гетьманування Хмельницького полк очолював Бутенко Андрій. Він був покозаченим шляхтичем Терехтемирівської сотні, а після полковникування знову повернувся в рідну сотню і згодом очолив її (1659[128]). Належав до родини яка настільки була розгалуженою в полку, що мала кілька гілок (Бути, Бутки і Бутенки). Ще у 1638 р. сотником став Ілько Бут. Васько Бут козакував у сотні Богданенка (1649), Бут Іван – полковій, Федір – сотні Волинця, Яцько, Стас, Якуб – сотні Ресченкова, Іван – сотні Климова, Буток Іван – полковій сотні, один Іван Бутенко у полковій сотні, а другий - у сотні Волинця, Пилип – сотні Ресченкова. Дещо пізніше Бутко переходять у Липляву[129].
Серед наказних полковників відомі чотири: Заблоцький[130], Гулак, Шангирей Іван, Решетило Васько. Якийсь Заблоцький з Канева був обраний від повстанців до комісії у 1630 р.[131].У Канівському полку в полковому товаристві Прокіп, Яцько, Іван. Євсій у полковому товаристві переяславському, Кирик і Лесько у сотні Романенковій Переяславській, Андрій – Лубенська сільська сотня Миргородського полку. В.Сергійчук вважає іменем наказного полковника канівського Заблоцького Прокіп[132].
Козак сотні Волинцева (1649) Хоменко Василь став писарем полковим (1652), був писарем посольства Яцкевича на сейм до Варшави (1652[133]).
В полку вдалося прослідкувати коріння старовинних боярських родин Київщини і Канівщини Потаповичів, Чойок, Черевчеїв, Морозів. Ще у 1572 р. братаничева бояр Потаповичів (донька брата - племінниця[134]) Милохна Михайлова Морозова продала їм свою частину Жердева. Можливо, хтось із родини Потаповичів був одружений з вдовою московського боярина Михайла Яковича Морозова княжною Євдокією Іванівною Ольгердович-Володимирович (Бельською) і всиновив її дітей від попереднього шлюбу[135].
9 представників родини Морозів записані у реєстрі 1649 р.: козак сотні Климова Іван Мороз, Михайло в Стояцькій сотні, в сотні Гугина Морози Отрошко, Отрушко і Морозенки Григорій, Мелешко, Мисько, Омелян, Семен[136]. Від боярина канівського (1552)[137] вів свій родовід козак сотні Волинця Роман Чайка, від зем’янин Київського воєводства[138] походив козак сотні Гуниної Іван Черевченко.
Священиком спаським канівським був представник відомої шляхетьскої родини Мелешків. Хтось з його родичів ”на рати побит под Курском в Москве”[139]. Рід розрісся в Каневі і серед його представників були козаки сотні Стародуба Курило, Терешко і Трошко Мелешковичі[140].
Сотня Богданенкова – це Леплявська сотня. Савенко Сапун – козак сотні Богданенкової (1649), а Юхим Савенко – козак леплявський (1682 ) У 1699 р. продав брату за два талера дідівський гай[141], а це означає, що ще його дід проживав у Лепляві. Крім того, козак сотні Богданенкової Шелест Тишко проживав у с. Келеберди (1649)[142].
23 березня 1655 р. гетьман в Богуславі написав листа царю, до якого повіз канівський сотник Осип Томиленко з писарем Федором Томиленком і товаришем Климом Дубовиком[143]. Останній через хворобу залишився у царській ставці у Смоленську. Томиленко ж Федір, Іван, Степан і Гнат були козаками сотні Клима Малашенка ще у 1649 р.[144]. Це дозволяє стверджувати, що Осип Томиленко очолював сотню, в якій раніше сотникував Малашенко.
Село Костенець, яке було у повному козацькому володінні ще у 1622 р., відносилось до сотні Кулаги. Це підтверджується тим, що Розколупи Гаврило і Андрій жили там у середині ХVІІ ст.[145], а Андрій був козаком сотні Кулаги (1649[146]), Карпо Розколупенко козакував в ній же. Жителем цього ж села був Тимошенки Семен[147], а Остап, Данило і Прокіп Тимошенки – козаки сотні Кулаги (1649).
Село Литвинець за генеалогічними даними локалізовується у сотні Стародуба. Так, Іван Лавриненко – житель литвинецький[148] був козаком цієї сотні, Пилипенки Кузьма козакував у цій сотні, а Яким і Сава Пилипенки - жителі литвинецькі (середина ХVІІ ст.)[149]. Сидір Чапля – козак сотні Стародуба (1649). Максим, Іван – козаки сотні Стародуба (1649). Іван і Наталія – жителі литвинецькі (середина ХVІІ ст.)[150].
Село Пейє (Піє) входило до сотні Євхимової, в ній козакував місцевий житель Іван Лебідь.[151]
С. Пекарське за Дніпром було у козацькому володінні ще у 1622 р, а пізніше входило до сотні Волинцова. Місцевими жителями і козаками цієї сотні були Кравці[152], Шабини (Шабуненки)[153].
Спочатку родина Незамай мешкала у с. Пекарів[154]. Юрій Григорович (?-1642-1674-?) став козаком сотні Гугина Канівського полку (?-1649[155]-?) в подальшому став генеральним суддею (?-1663-1666-?).
Білоцерківські полковники Дацько (1632), Клиша (Яцина) Яцько Васильович (1632, 1637) Білецький (1634), Гиря Іван, Сакун Василь (1637–1638), Фридрих Самійло.
7 полковників очолювали білоцерківців. Хмеленко Ярема, Гиря Іван Васильович, Громика Михайло, Клиша Яцько Васильович, Половець Семен (був двічі), Москаленко Макар, Люторенко Яків. Наявні джерела не дозволяють покищо встановити місяць початку полковникування Сулименка Івана Івановича, щоб встановити чи став він полковником після смерті Б.Хмельницького чи раніше.
Клиша Яків і Тишко з 1638 р. очолювали дві сотні білоцерківські. В прміжку між 1638 і 1648 р. Яків немов би виконував функції старшого сотника. Люторанеко Яцина, Москаленко Сава також сотникували з 1638 р.
Серед шести наказних полковників двоє Клиша, Люторенко[156] були і повними, а Москаленко Сава, Курманчук Самійло, Гиря Данило, Положний Матвій, відповідно, лише сотниками чи полковими старшинами.Гиря Данило був серед 10 сотників полку у 1638 р.
Нажмите, чтобы прочитать
Половський Матяш очолював одну з сотень 1638 р. В 1649 р. він названий Половний (вірніше – Положний) Матяш, а разом з ним козакують Положні Васько, Матвій, Іван.
Свірщенко Яцько очолював ще одну сотню, а в реєстрі був Лесько (Левко за 1654) Свірщенко[157]. Сотник 1638 р. Хроленко Гаврило – це Хруль Гаврило у 1649 р., в 1654 р. його уже в реєстрі не було[158]. Сотника Шевченка Стефана змінили Грицько і Протас Шевченки[159].
Нераденко Харко був одним з 10 отаманів полку 1638 р., в 1649 р. в полку були Нераденко Іван[160] та Нерадин зять Іван. У 1621 р. відомий полковник Мусій Писаренко, Данило Писаренко Білоцерківського полку отаман у 1638 р., його поруч з Захаркою, Іваном, Максимом і Романом зустрічаємо у 1649 р. і 1654 р.[161]
Фридрикевич Самійло (?-1620-1665-?) – 13 листопада 1653 р. шляхетний Самуїл Фридрих «полковник давній» і його тесть Семен Половець отримали королівський привілей на два млина, побудовані їх коштом на власному грунті на річці Росі, прозваному Буки.
Нащадки прибічника павлюківців Смоляги[162], а Ничипір – козак Обухівської сотні Київського полку (1649) і Кіндрат – козак Фастівської сотні Білоцерківського полку (1649).
Відомий дослідник В.Сергійчук вважає першим білоцерківським полковником Ярему Хмеленка[163]. Дослідник віднайшов згадку про нього в травні 1648 р. Хмеленко Гаврило був козаком Чорнокам’янської сотні і проживав у Ставищах[164].
Іван Васильович[165] Гиря (?-1595-1649-ран.1654) походив з остерської шляхти[166], разом з Семеном Гирею (мабуть, братом) отримав Мрин. У 1618 р. разом з іншим Іваном Гирею, пішовши з Баришівки козаком до полку Яцька Люберського, потрапив у московський полон. У 1625 р. був послом до московського царя, а у 1630 р. проживав у Жовнині і був обраний військовим суддею. Потім був білоцерківським полковником. Знову став полковником у 1648 р. У кінці червня 1648 р. приймав в Білій Церкві польського посла до гетьмана.
Шляхтич, козак білоцерківський (1649, 1654)[167] Іван Кравченко (?-1629-1675-?) сотником був уже в лютому 1649 р., коли Б.Хмельницький направив посольство до хана на чолі з ним. У вересні 1650 р. він очолював посольство до М.Потоцького з вимогою розпустити коронне військо. Вважаємо, що сотником білоцерківським у 1649[168], 1654[169], 1655 рр. був Данило (можливо, Іванович) Гиря (?-1608-1654-?), який був сотником білоцерківським ще у 1638 р., козак білоцерківський (1649)[170], наказний полковник білоцерківський (1654, 1655)[171]. Він походив із спадкової козацько-сторшинської родини, представник якої Іван Гиря був козацьким старшиною у 1630 р. і брав участь в повстанні Федоровича.
Кліша Яків Васильович (?-1600-1654.12.-?) – посол до короля (1627), запорізький полковник (1631-1632). 16 лютого 1633 р. запорізькі посланці Федір Каленик, Яцько Кліша та Сава Бурчевський були прийняті маршалком польського сейму Миколою Остророгом і отримали підтвердження про позитивне вирішення конфесійного питання[172]. Полковник білоцерківський (1637), сотник білоцерківський (1638-1648)[173]. Змінив на полковництві Михайла Громику в результаті зміни політики після Білоцерківського договору. Дослідник Ю.Гаєцький вважає, що полковником був в 1652-1653 рр. Документальне підтвердження маємо лише в одному документі, який відноситься до 19 червня 1653 р[174]. Полковник білоцерківський (1653). В грудні 1654 р. він наказний полковник білоцерківський, що не виключає можливість того, що він був отаманом городовим білоцерківським.
Ще влітку 1653 р. замість Якова Кліші полковником став Семен Половець (?-1613-1664-?). На цій посаді він фіксується вже 13 липня 1653 р[175]. Він був шляхтичем і козаком білоцерківським з початку Визвольної війни (1649)[176]. Крім нього у 1654 р. в Білій Церкві відомі Половці Андрій і Федір[177], а у Кам’янному Броді сотником став Іван Половець.
Семен Половець був полковником білоцерківським у 1653-1654 рр. і цьому повинне було передувати сотництво однієї з білоцерківських сотень. Брав участь в підписанні Переяславської угоди в січні 1654 р. Там з ним, очевидно, був Тиміш Деркач, змінивши його на сотництві. В той час за наказного полковника в Білій Церкві залишався Данило Гиря[178]. Ю.Гаєцький стверджує: ”Половець був усунутий з посади Богданом Хмельницьким за недостатню компетентність. Петро Дорошенко узяв за дружину його дочку.”[179]. Половець знову став полковником білоцерківським у 1656 р.
Білоцерківський козак (1649) Матвій Положний (?-1619-1654-?) став суддею полковим (1654)[180]. В липні 1654 р. посланець Б.Хмельницького до Москви. Наказний полковник білоцерківський (1654)[181]. Козаком у Білій Церкві був і Положний Василь (1649)[182]. В поминальнику Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря поминався рід колишнього білоцерківського протопопа ієромонаха Іоана Положного[183].
Білоцерківський козак (1649)[184] Москаленко Макар змінив Семена Половця і був полковником білоцерківським (1654-1656)[185]. Якийсь його родич Сава Москаленко (?-1608-1654-?) був сотником в Білоцерківському полку (?-1638-?), згаданий як наказний полковник білоцерківський (1651, 1654), був у козацькій делегації до Москви (грудень 1654). Рід Москаленків - одни із спадкових сотницьких Білої Церкви.
В Чорнокам’янській сотні входили Насташка, Ставище, Синявка, Лесевичі, Ковшевата, Шавулиха, Вільнанка, які виділись в окремі сотні. Синявка, де пізніше виділилися Синявська сотня. Так, Демка Мухомора, Івана Сулиму, Грибоводи[186].
Іван Мітла[187] був полковником козацьким у 1613 р., покозачений шляхтич і суддя військовий Радіон Мітла , Матвій – козак сотні Чорнокам’янської (1649) з Ставищ[188], Хома в тій же сотні[189].
Насташська шляхта покозачилась і на чолі сотні став Андрій Рудика[190]. До складу насташської шляхти входили Добролежі Сергій (?-1649-1654-?), Василь (?-1649-1654-?), Самчинські Іван (?-1649-1654-?), Федір (?-1649-1654-?), Матвій (?-1649-1654-?), Андрій (1654), Ничаговський Василь (?-1649-1654-?), Голендухи Михей (?-1649-1654-?), Герман (?-1649-1654-?), Подоляк Кирило (?-1649-1654-?), Дрозд Василь (?-1649-164-?), Лобаченки Герасим (?-1649-1654-?), Яким (1649), Жук Дмитро (?-1649-1654-?), Жученко Тимко (?-1654-?), Бубник Омелян (?-1649-1654-?), Тараненко Корній (?-1649-1654-?), Білецький Грицько (?-1649-1654-?), Налучний Михайло (?-1649-1654-?), Стеблина Кость (?-1649-1654-?), Горбаненко Козьма (?-1649-1654-?), Барило Андрій (7-1649-1654-?), Короленко Іван (?-1649-1654-?), Овчаренко Іван (?-1649-1654-?), Спичинські Семен (?-1649-1654-?), Євтух (?-1649-1654-?), Вергуненко Кирик (?-1649-1654-?).
Кам’янобродський сотник Іван у 1649 р. і наступний сотник цієї сотні Поповець Іван – різні особи, бо останній ще у 1649 р. був козаком цієї сотні[191]. В подальшому він став полковником паволоцьким. Козак Чорнокам’янської сотні Андрушко Федоренко з Синявки став полковим осавулом у Білоцерківському полку (1654)[192].
В Умані весною 1649 р. Ганджа мав 27 сотень[193]. Серед полковників Уманського полку відомі Ганджа Іван (?–1648.06.–08.), Байбуза Степан (1648.07., нак.), Ганджа Іван (?-1648.08.–1649.07.–?), Яхимів (1649, літо[194]), Глух Йосип (?–1649.10.–1654.06.), Держановський Григорій, Іванів Самійло (1651.07.[195], нак.), Грозденко Іван (1652.03.-05., 1653.04., нак.), Нечай Матвій (1653.12., нак.), Оргієнко (Угриненко) Семен (1654.06.–1655.26.01.), Глух Йосип (1655.01. –?), Ханенко Михайло Степанович (1655.01.-05., нак.; ?–1656.07.–?).
Покозачений шляхтич гербу «Заглоба» Безпалий Іван (?-1619-1659-ран.1662.02.[196]) вже в реєстрi 1649 р. стоїть в керiвницвi Уманського полку[197], а відповідно був козаком-січовиком, що підтверджується і подальшити його кроками. Відзначався внутрішнім несприйняттям польських порядків і ще на Січі відносився до антипольської партії.
У квітні 1649 р. в бою під Костянтиновим козацький полк Приступи зазнав поразки і вимушений був відступити до Хмельника[198]. Найвірогідніше, що це наказний полковник уманський. Підтвердженням цього є той факт, що до реєстру Бабанської сотні був записаний Іван Приступа.
Сотник бузівський Уманського полку Прокіп Негребецький, походив з шляхетської родини з Брацлавщини з с Негребки[199], тісно повязаної з київським православним духовенством і братською могилянською школою. Один з представників цієї родини в чернецтві Костянтин навіть став намісником Київського Софійського монастиря (1646), а 27 лютого 1647 р. підписав акт про вибори київського митрополита Сильвестра Косова[200].
Брацлавський полк весною 1649 р. полк складали 25 сотень[201]. Його полковники Якуша (?–1648.08.–?), Нечай Данило (?–1648.09.–1651.21.02.), Дорошенко Григорій (1650.08., нак.), Волошин Сила (1650.08., нак.), Кривенко Григорій (1650.11., нак.), Левко (Уманський) (1651.02.–?), Грозенко (Гродзенко?) (?–1651.05.–?), Іван Богун (1651.06.-07.), Іванчул (?–1651.07.–?), Носач Тимофій Іванович (?–1652.10.–1654.05.), Лисиця Павло (1654.01., нак.), Зеленський Михайло (?–1654.01., нак.; 1654.05.–1657.10.)
Полковник придністрянський (1649, весна) Кривецький об’єднував 26 сотень[202]. Махаринський Михайло (?-1619-1660-?) – власник с.Ілляшівки (в ній в реєстрі записані 15 козаків) , і заставленої йому вінницьким гродським підсудком Косаківським Тимонівки (10 козаків), став сотником тимонівським[203]. Разом з братом Лук’яном у 1654 р. був послом до російського царя. З початку 1656 р. фіксується як уманський сотник. Одним з найближчих соратників Махаринського був Остап Короставченко[204], рід якого походила від Хоростовецьких –шляхтичів гербу «Остоя».
У Чернівецьку сотню Нечай направив Гаврила Невмирецького, який був його родичем ще по спільній маєтності с.Невмиринцях[205].
Від шляхтича Петро Білоуса з Вінницького повіту вели родовід козаки Тульчинської сотні Брацлавського полку в с.Білоусівка Федір Білоус, Семен, Ярема і Демко Білоусовські[206].
Петро Зеленський був кошовим отаманом запорізьким[207], а Михайло Зеленський тримав село Зеленянку поблизу М’ястківки, очолював спочатку сотню М’ястківську, а у травні 1654 р. отримав полковництво брацлавське. Разом з ним активно діяли Павло, Семен, Олександр Зеленські[208]. В.Липинський відносив цю родину до шляхти гербу Прус[209], а Нісецький до гербу Прус ІІІ[210]. Зеленецький у травні 1655 р. був у Рашкові, де його підтримував піхотний полковник у Шаргороді Іван Писар[211].
Представників родини Шандаровських Харитона у Брацлавському, Савки у Корсунському і Прокопа у Миргородському В. Липинський відносив до родини гербу Юноша з Брацлавщини[212]. Шурминського Минка він вважав негербованим шляхтичем з Литви[213].
В Кальницькому полку пернач тримали Гоголь Остап (?-1648.07.-1649.02.-?), Нечай Іван (1648.08., нак.), Федоренко Іван (Яцковський-Куницький) (?-1649.04.-1649.10.-?), Богун Іван (?-1650-1651), Федоренко Іван (?-1651.06.-07.-?), Богун Іван (?-1654.12.-?), Федоренко Іван (1654, нак.).
Як бачимо, полк почергово очолювали то Іван Федорович Яцьківський-Куницький то Іван Богун. Позиція автора щодо цих двох полководців висвітлена в окремих розвідках. Війт кальницький Філон Немира став суддею полковим кальницьким.
Урошевич Ярема очолив сотню Вінницьку, у 1660 р. був нобілітований разом з синами[214]. З синів відомий, мабуть, старший Василь, який був козаком Вінницької сотні ще у 1649 р.[215]
Крім реєстру сотників 1649 р. за часів Богдана Хмельницького вдалося виявити лише двох сотників іллїнецького Івана Вертелецького у 1654 р. і липовецького Виторина у 1651 р.[216]
Наказний полковник вінницький у 1648 р.[217] Минко після Зборівського миру став сотником іванським сусіднього Уманського полку.
Місцеві шляхтичі гербу Топор[218] Ободенські представлені в козацькому середовищі 6 своїми представниками Власом, Мартином, Логвином, Іваном, Степаном і Олексою. Цьому сприяв як конфлікт, який стався на початку ще 1629 р. між Василем Ободенським і князем Домініком Заславським (останній здійснив наїзд на Ободну і захопив сіножать під Гайсином[219]), так і той факт, що Йосип Ободенський отримав привілей на ярмарок і торги в Іллінцях[220], а самими Іллінцями заволодів Чарнецький, воєвода руський.
В козацьке середовище вливалися і православні виходці з інших місцевостей. Так, козаків Кальницького полку Тереховських Техна і Педора В. Липинський вважав шляхтичами гербу Побог з Мінського воєводства[221], а Шумський Петро –шляхетської родини гербу Ястеребинець[222].
Нажмите, чтобы прочитать
На Паволоччині полк почергово очолювали Іван Куцевич–Миньківський і два представники родини Хмелецьких Адам і Степан, доки у 1653 р. їх не змінив Михайло Суличич[223].
Шляхтичі Миньківські спочатку були власниками маєтку с. Миньківці Кременецького повіту, а потім с.Миньківці, с.Вербівки, с.Верхівні під Паволоччю, отримавши посаду паволоцького війта[224]. У 1630 р. одним із запорізьких генеральних старшин був Михайло Миньковський[225]. У 1645 р. Олександр Конецпольський позивав Купріяна Миньковського за кривди його підданим в містечку Яблонові[226], а Купріян з Яблонова позивав суддю переяславського Боремського.
Представники однієї родини потрапили у ворожі табори: Олександр і Григорій стали ротмістрами у князя Чарторийського, а Іван Кучевич-Миньківський (?-1621-1651-ран.1657) очолив козацький Паволоцький полк. Після Зборівського миру полк був ліквідований, його сотні ввійшовши до складу Білоцерківського полку і Миньківський полкової сотні Білоцерківської[227].
Потім Паволоцький полк очолили Богаченко Михайло (? –1654.09.–?) і Суличич Михайло (?–1655.05.–1658.05.[228]–?).
Паволоцьку сотню очолювали Довгаль, Ходорківську Присович Гаврило, Антонівську Москаленко Степашко, Брусилівську Богуславець Василь, Вілльську Гаврусенко Яцько, Водотийську Дикий Олекса, Войташевську Ященко Іван, Дєдовщинську Охсонка Грицько, Івничанську Антін, Карабачевську Косниченко Івашко, Коростишевську Ігнатенко Іван, П’ятигорську Іван, Рожовську Стародубенко Михайло, Сквирську Понацька Пархом, Торчицьку Букаченко Михей. З відновленням Паволоцького полку його сотні повернулися з Білоцерківського полку, крім того ввійшли Погребищенська і Борщагівська Кальницького. Сотником Паволоцького полку у квітні 1651 р. названий син Кривоноса[229].
Київський полк, який виник з новоохоплених територій та частково з Білоцерківського на Правобережжі і Переяславського (Броварська, Гоголівська сотні) на Лівобережжі, очолювали полковники Теплуцький Олексiй, Кричевський Михайло-Станiслав, Жданович Антiн (тричі), Криса Михайло, Пiшко Остап, Яненко-Хмельницький Павло. Серед наказних виділяється Василь Федорович Дворецький (?-1629-1671[230]-?) – шляхтич, сотенний старшина Київського полку (1649), наказний полковник київський (1653.11, 1654.01., 1656.05., 1656.11.-1656.12., 1657.04., 1657.07.-1657.08., 1658.03., 1658.09.). Він походив із старовинного шляхетського роду, представники, якого просувалися з района Володимира до Житомира і Остра. Так, у 1592 р. Григорій Холявичів-Дворецький згаданий у Володимирі[231]. Богдановичі-Дворецькі зафіксовані уже в межах Київського воєводства[232]. 1 березня 1619 р. жовнір Адам Дворецький отримав привілей на добра Трибушів (городище Біліковці, Прежов, Прежовку) в старостві Житомирському[233]. Він же у 1620 р. склав декрет з Олізарами на маєтності у с. Біловичі (Біловежі) на Київщині (що було підтверджено в 1622 р.), а з Прежовським на сс. Трибусів чи городище Прежов і Прежовку на Житомирщині[234].
Весь період гетьманування Б.Хмельницького полковим писарем київським (1649-1658) був Якимович Іван[235]. Разом з полковником Ждановичем у 1653 р. їздив до короля, який наказав їх і девять козаків ”оковать и держать за пристави в розних городах”[236]. Сейм і Радзивілл у 1654 р. випросили короля обміняти Ждановича і його товаришів на полонених шляхтичів Радзивиллового полку. 19 квітня 1654 р. король дав на це дозвіл і Радивилл відправив Якимовича з листом до Б.Хмельницького з відповідною пропозицією.
Полковий осавул Воропай Карпо відомий за реєстром 1649 р. у київській сотні Білецького[237]. У одній із польських реляцій вказано, що у липні 1651 р. загинув Воропай, ”великий осавул, котрого головою оба сі полковники (Жданович і Гаркуша ) вели справи”[238].
Правобережні гостомельський, мотовилівський, обухівський, преварський, трипільський, ходосівський, білогородський сотники осліджуваного періоду відомі лише за реєстром 1649 р. Васильківська сотня вступала в битви під проводом Бута Микити (1649), Кривди Івана (1650), в Макарові сотниками були Петрицький Григорій (1649), Пхекало Степан (1654), Тупталенко Сава Григорович.
Серед київських сотників відзначимо Предримовського Опанаса. Він належав до шляхетської родини[239], яка була досить близькою до київської митрополитчої кафедри. Так, у 1646 р. Іван Предримерський як боярин митрополита Могили очолював посольство духовенства до Москви[240], Федір Предримерський був старостою печерських маєтностей. У 1631 р. митрополит Петро Могила прийняв рішення про обмін хутора Опанаса Предримовського з Києво-Печерським монастирем з доплатою 500 золотих власнику. Через двадцять років архімандрит Тризна хутір забрав, а грошей не повернув[241]. 6 грудня 1653 р. в обозі під Жванцем король Ян-Казимір надав привілей за військові заслуги товаришу корогви вінницького старости Андрія Потоцького Криштофу Кульчицькому на маєтки Позняки і Ведельце в Київському воєводстві за Дніпром, які належали козацькому сотнику Опанасу Предримовському[242].
Крім вказаних у реєстрі, відомі київські сотники Яненко Павло (1650), Молява Богдан (1654), Крюковський Михайло (1657). У Броварах сотником був Медведин Федір (1649), у Гоголеві - Василь Гоголівський (1649) і Матвіїв Федір (1653). У проміжку між 1650 і 1654 рр. перестали існувати Овруцька, Ясногорські і Ворсенська сотні, сотники яких відомі лише за реєстром 1649 р. Ці території відійшли до Овруцького полку.
До 1654 р. в складі полку виникли нові сотні: Димерська, Лесняківська, Рожевкинська, Чорнобильська, Карпилівська, Вишгородська. З названих сотень вдалося віднайти згадку лише про сотника вишгородського Богдановича Артема, але без вказівки року. Дещо пізніше виникла сотня Борщагівська, соником якої став Харитонович Корнило.
Більш значний вплив міщанство і селянство мало у нових місцевостях, де відбувалося майже поголовне покозачення і утворювались (з часом стане зрозумілий їх короткотерміновий характер) нові полки. Мозирський полк відомий у 1648 р. на чолі із місцевим міщанином Іваном Столяром (наказний полковник у 1649 р. Михненко). Паволоцький на чолі з Іваном Куцевичем–Миньківським, Михайлом Суличичем, Адамом Хмелецьким, Григорієм Зубченком, Михайлом Богаченком. Чечельницький на чолі із Федором Литкою (1650.09.), Шаргородський – Самійла Караткевича (1654), Чорнобильський – Михайла Панкевича (1649), Річицький – Покусила (1648), Торговицький – Юхима, Звягельський – Михайла Тиші, Герасима Яковича Яцкевича[243].
Така коротка характеристика персонального складу козацької старшини правобережних полків.
Література:
1. Порівняй: Панашенко В.В. Становлення козацької старшини за часів Богдана Хмельницького // Богдан Хмельницький та його доба.-С.97-107.
2. Порівняй у реєстрі 1649 р.: обозним записаний Іван Чернята, а Іван Волевач у значному військовому товаристві. Реєстр Війська Запорізького 1649 року.- К., 1995.-С.27.
3. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник.-К.,1908.-Т.І.-С.215.
4. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы: В 3 т..-М.,1954.-Т.ІІ.-С.422.
5. Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648-1654 годов.-Днепропетровск,1988.-С.58.
6. Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Отечественной войны украинского народа 1648-1654 годов.-Днепропетровск,1988.-С.58-59.
7. Мицик Ю. З листів "Козацького відділу" АКВ АГАД у Варшаві // Сіверянський літопис.-1998.-N 5.-С.16.
8. Реєстр.-С.27.
9. Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Отечественной войны.-С.60.
10. Там само.-С.59.
11. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності.-С.110.
12. Акты ЮЗР.-Т.ІІІ.-С.311.
13. Акты ЮЗР.-Т.ІІІ.-С.454.
14. АЮЗР.-Ч.ІІІ.-Т.І.-С.367.
15. Архив ЮЗР.-Ч.ІІ.-Т.І.-С.418.
16. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців // Сіверянський літопис.-2000.-№ 3.-С.26.
17. Volumina legum Regni Poloniai et Magni dukatus Lithuanie ab anno 1347 ad annum 1780/ Ed. J. Ohryzko.-Petersburg, 1859. -Т.IV.-S.177.
18. Мицик Ю.А. Невідомі листи керівника Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. полковника Іллі Голоти // Українській історичний журнал.-2001.№ 1.-С.145.
19. Актові документи про Визвольну війну українського народу середини 17 століття. Каталог документів, представлений для виставок, присвячених 350-річчю від початку Визвольної війни.-К., 1998.-С.29.
20. Липинський В. Твори, архів, студії.Т.2. Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.-Філадельфія, 1980.-С.476.
21. ІР НБУ.-Ф. Петров.-№ 375/374.-Арк.372.
22. ІР НБУ.-Ф.І.- №4104.-Арк.212.
23. Документи Богдана Хмельницького.-С.519.
24. ІР НБУ.-Ф.ІІ.-№ 15545-15548.-Арк.13.
25. Реєстр.-С.27.
26. АЮЗР.-Ч.І.-Т.ІІ.-С.383, 388.
27. Мицик Ю. Герасим Яцкевич // Полководці Війська Запорозького. Історичні портрети.-.Кн.1.-С.392.
28. Реєстр.-С.37.
29. Реєстр.-С.28.
30. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького.-К.,1996.-С.96.
31. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців // Сіверянський літопис.-2000.-№ 3.-С.17.
32. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців // Сіверянський літопис.-2000.-№ 3.-С.17.
33. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. –К., 1996.-С.92.
34. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців // Сіверянський літопис.-2000.-№ 3.-С.12.
35. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності.-К.,1994.-С.89.
36. Стороженко І.С. Туган-бей – побратим Богдана Хмельницького // На чолі козацької держави. Деякі аспекти історії визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття.-Рівне,1994.-Вип.І.-С.60; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності.-К.,1994.-С.57.
37. Реєстр.-С.27.
38. Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Анализ отечественных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг.-Днепропетровск, 1986.-С.65-68.
39 ІР НБУ.-Ф.ІІ.-№ 15557-15561.-Арк.168.
40. Там само.-Ф.ІІ.-№ 15557-15561.-Арк.145.
41. Там само.-Ф.ІІ.-№ 15557-15561.-Арк.24.
42. Мицик Ю.А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. // Сіверянський літопис.-2001.-№ 1.-С.143.
43. Реєстр.-С.63.
44. Реєстр.-С.63.
45. Грушевський М.С. Історія України-Руси.-Т.VІІІ.-С.237.
46. Реєстр.-С.64, 65.
47. Реєстр.-С.65.
48. Реєстр.-С.65.
49. Реєстр.-С.92, 93.
50. Лякіна Р.М. Радишевський Іван // Києво-Могилянська академія в іменах.-С.451.
51. Воссоединение Украины с Россией.-Т.ІІ.-С.166.
52. Грушевський М.С. Історія України-Руси.-Т.VІІ.-С.118.
53. Реєстр.-С.67.
54. Реєстр.-С.399.
55. Реєстр.-С.469.
56. Реєстр.-С.446.
57. Реєстр.-С.278.
58. Воссоединение Украины с Россией.-Т.ІІ.-С.166.
59. Воссоединение Украины с Россией.-Т.ІІ.-С.166.
60. Воссоединение Украины с Россией.-Т.ІІ.-С.38; Реєстр.-С.78.
61. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673. Передмова П. Кеннеді Грімстед.-К., 2002.-С.680, 839.
62. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель.-С. 616, 630.
63. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель.-С.658.
64. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель.-С.680, 839.
65. Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 рр. -С.115.
66. Яковенко Н.М. Українська шляхта.–С.58.
67. Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 рр. -С.127.
68. Акты ЮЗР.-Т.ІХ.- С.132-133.
69. ЦДІАУК.-Ф.57.-Оп.1.-Спр.216.-Арк.20.
70. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель.-С.482.
71. ЦДІАУК.-Ф.57.-Оп.1.-Спр.216.-Арк.9.
72. Реєстр Війська Запорозького 1649 року.-К., 1995.- С.91.
73. ЦДІАУК.-Ф.57.-Оп.1.-Спр.193.-Арк.21.
74. Там само.-Ф.51.-Оп.3.-Спр.19365.-Арк.1 зв.
75. Там само.-Ф.57.-Оп.1.-Спр.301.-Арк.384.
76. Милорадович Г. Ч.ІІ.-С.391.
77. Мицик Ю.А., Степенькін С.Ю. Корсунщина козацька.-Корсунь-Шевченківський, 1997.-С.44, 95.
78. Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник.-К.,1993.-С.205.
79. Реєстр.-С.132.
80. Реєстр.-С.165.
81. Акты ЮЗР.-Т.VIII.-С.351.
82. Акты ЮЗР.-Т.ІІІ.-С.465.
83. РИБ.-1884.-Т.VIII.-С.1244.
84. Реєстр.-С.131.
85. Реєстр.-С.131.
86. Кривошея В.В. українська козацька старшина. Ч.2.-С.29.
87. Акты ЮЗР.-Т.ІІІ.-С.465.
88. РИБ.-1884.-Т.VIII.-С.1244.
89. Мицик Ю.А., Степенькін С.Ю. Корсунщина козацька.-С.115.
90. ІР НБУ.-Ф.Петров.-№ 538/1744.-Арк.92 зв.
91. Реєстр.-С.137.
92. ІР НБУ.- Ф.ІІ.-№ 15557-15561.-Арк.119.
93. ІР НБУ.- Ф.ІІ.- № 15557-15561.-Арк.119.
94. Руська (Волинська) Метрика. Описи за 1652 – 1673 рр..-С.127, 158.
95. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель.-С.657.
Сообщение отредактировал SHREDDER: 11 Май 2012 - 00:54
Посеред сцени стоїть крісло, позбавлене художнього смаку.
