Paradox
©
Fisana

Перейти к содержимому


Фотография

Культура ВВД XVI-XVII веков


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 39

Опрос: На кого больше походил донец в 16-17 вв.? (41 пользователей проголосовало)

На кого больше походил донец в 16-17 вв.?

  1. На запорожского козака. (25 голосов [60.98%])

    Процент голосов: 60.98%

  2. На царского подданного. (9 голосов [21.95%])

    Процент голосов: 21.95%

  3. Вообще татары они. (7 голосов [17.07%])

    Процент голосов: 17.07%

Голосовать Гости не могут голосовать

#31 Золд Горыныч

Золд Горыныч

    СиЧевой Дiд

  • Шляхта
  • 16 139 сообщений
  • Откуда:ВКО, РК
  • Прозвище:Контра
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW Ogniem i Mieczem 2: TW
Регистрация: 20.апр.06
Слава: 607

Отправлено 05 Июль 2007 - 10:50

БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО ПЛАСТУНІВ, ЙОГО КОРЕНІ ТА ПОХОДЖЕННЯ

  Щодо військового мистецтва пластунів, то воно було визнане одним із найпотужніших у світі. Недаремно спосіб непомітного підповзання до цілі в багатьох арміях і сьогодні називається „по-пластунськи", а їх бойові прийоми вивчаються в багатьох розвідшколах світу. Як зазначав козак з діда-прадіда, історик Чорноморського козачого війська, в якому довгий час служив генераЛ-лейте-нант Іван Попко, самі пластуни називали цю тактику „вовча паща і лисячий хвіст": тобто поєднання вовчої відваги, сили і витривалості з лисячою хитрістю і вмінням замітати сліди.
    До речі, сама назва пластунської тактики „вовча паща і лисячий хвіст" надзвичайно символічна. В усіх арійських народів вовк-сіроманець був символом і покровителем воїнів. У германських, індійських, іранських та українських казках, легендах, переказах згадуються могутні воїни-вовки, вовкулаки, які володіють надзвичайною силою і магією, яких не бере проста зброя, а лише срібна. Ще давньоримські автори згадують про існування загонів воїнів-вовків у стародавніх германців та скандинавів (символом самого Риму була Капітолійська вовчиця). У стародавній Персії також були воїни-гурки (вовки), які складали шахську гвардію. У стародавніх осетинів військові дружини так і називались „вовчими зграями". Геродот у своєму описі Скіфії згадував племена неврів, які жили на Поліссі й щороку на кілька днів перетворювались на вовків. У германських історичних хроніках є свідчення, що саме вовк був тотемом давніх слов'янських племен брус-сів і ободритів. Давньоруські билини також згадують двох сірих вовків, які супроводжують у дорозі богатиря. У „Повісті минулих літ" серед воєвод князя Володимира згадується і воєвода Вовчий Хвіст, котрий переміг радимичів і змусив їх визнати владу київського князя. 
    Неодружені козаки, котрі мешкали на Січі, мали назву „сіроми", тобто вовки, на відміну від одружених козаків, котрих називали „сиднями", „гніздюками" та „баболюбами". Синонімом слова вовк є і прізвисько славного козацького полководця-характерника Івана Сірка. Недаремно і покровитель козацтва святий Юрій — християнське відображення арійського бога Арея (Арія) — також вважався покровителем вовків. Священні вовки супроводять святого Юрія в усіх його подорожах. Так само, до речі, як і давньогерманського бога (покровителя воїнів) Одина, який, як ми вже згадували вище, можливо, теж має українські корені.
    Що ж до лисиці, то вона у фольклорі арійських народів виступає символом хитрості, спритності та кмітливості. „Хитрий лис" — така характеристика людини, яка всіх може обвести навколо пальця, однаково побутує у будь-якому куточку арійського світу — чи то в німців, чи в англійців, у шведів чи в українців, в індійців чи в іранців. У всіх цих народів навіть збереглися народні свята вшанування цієї тварини. Гуцули, наприклад, святкують „свято лисиці", навіть двічі на рік (у день св. Матвія 21 серпня та у день св. Катерини 6 грудня).
    Можемо стверджувати, що назва пластунського воєнного мистецтва сягає своїми коренями найдавніших традицій арійської бойової культури. Так, відоме пластунське мистецтво переховування у воді за допомогою очеретини, як і мистецтво маскуватися, відоме ще з антських часів. У „Стратегіконі" Псевдо-Маврикія, написаному в VI ст., описуючи антів і слов'ян, автор зазначає: „Битися зі своїми ворогами вони люблять у місцях, зарослих густим лісом, у тіснинах, на урвищах; з вигодою для себе користуються (засадами), несподіваними атаками, хитрощами, і вдень, і вночі, придумуючи багато (найрізноманітніших) способів. Досвідчені вони також і в пе¬реправі через ріки, перевершують у цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, котрі залишаються вдома, яких захоплять несподіваним нападом, опускаються у глибінь вод. При цьому вони тримають у роті спеціально виготовлені великі, видовбані зсередини очеретини, котрі доходять до поверхні ріки, а самі, лежачи навзнак на дні (річки), дихають з їх допомогою; і це вони можуть робити протягом багатьох годин, так що зовсім неможливо здогадатися про їхню (присутність). Це мистецтво передавалося з покоління в покоління, безперервно удосконалюючись, тому і в ХІУ-ХУІІ століттях, як і в VI столітті, іноземні хроністи дивуються з віртуозного вміння запорізьких козаків переховуватись під водою з очеретиною. Турки називали козаків „ті, що перебувають під водою". Французький чернець-філософУрньє, описуючи в Константинополі козацькі напади, зазначав: „Тут мені розповідали зовсім надзвичайні історії про напад північних слов'ян (так він називає українських козаків) на турецькі міста і фортеці. Вони з'являлись несподівано, піднімались просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів. Мені і раніше оповідали, ніби слов'янські воїни перетинають море під водою, але я вважав це за вигадку. Тепер же я розмовляв з тими людьми, котрі були свідками підводних набігів слов'ян на турецькі береги".
    Принагідно зауважимо, що знамените мистецтво будувати бойовий табір із возів запорізькі козаки перейняли не в половців чи монголів, як нас намагаються переконати деякі історики, — це було їхнє рідне самобутнє слов'янське військове мистецтво, відоме ще з часів великого переселення народів. Ось як описує це візантієць Феофілакт Сімокатта в VI столітті: „Петро (візантійський воєначальник) пішов у ліву частину тієї країни і, прибувши вМаркіанопіль, наказав тисячі воїнам рухатися попереду війська (в якості розвідувального загону).. Вони зіштовхнулися з 600 слов'янами, котрі гнали велику здобич, захоплену у римлян... Оскільки це зіткнення для варварів було неминучим (і не віщувало успіху), то вони, з'єднавши вози, влаштували з них нібито укріплення табору і в середину цього табору помістили жінок і дітей. Коли римляни наблизились до гетів — так в старовину називали цих варварів, — вони не зважились вступати з ними в рукопашний бій: вони боялись списів, котрі кидали варвари в їхніх коней з висоти цього укріплення".
    Пізніше радянські історики з маніакальною наполегливістю, відшукуючи в українській історії елементи марксистсько-ленінської класової боротьби, ніяк не могли пояснити, звідки бідні селяни, які повтікали на Січ від панів і весь час там пили і гуляли, так досконало знали військове фортифікаційне мистецтво. Ось як виглядав козацький табір 1596 року під Лубнами: „Козацький табір знаходився на півмилі від міста і був улаштований таким чином. Спочатку вони оточили себе чотирма рядами возів, скованих між собою, потім за возами викопали окопи і насипали вал вище возів. Зробивши декілька воріт, насипали в таборі навпроти кожних з них гірки, на яких поставили гармати. Гірки ці робилися, очевидно, з метою заповнити для ворожих пострілів отвори в стінах, де містилися ворота. Всередині табору поробили зруби, наповнені землею, по висоті вище валу; на них також розмістили гармати, так, що можна було стріляти через вал. У такому вигляді козацький табір є укріпленням,... майже нездоланним для поляків, що вони добре розуміли після битви коло Гострого Каменю". Причому в таборі кожен козак чітко знав своє місце, мав до автоматизму відпрацьовану техніку (одні стріляли, а інші набивали рушниці), більше того, мали навіть спеціальні пристосування: наприклад, для стрільби з окопів використовувалися спеціальні ножі з роздвоєним наверху держаком, на який ставили цівку рушниці, а коли ворог підповзав близько, вони використовувалися в рукопашному бою", для стрільби стоячи та сидячи з-поза возів використовувалися „підсохи" (короткі списи з роздвоєнням на задньому кінці), для стрільби сидячи з коліна використовували навіть козацькі шаблі, на руків'ях котрих робили-розріз, щоб ставити туди рушницю. Одні козаки обслуговували гармати, інші кидали ручні гранати. Чи не є це свідченням високої професійності наших воїнів?
Велику роль у бойовому мистецтві пластунів відігравало вміння читати сліди — „сакми" та організовувати засади — „залоги": „Той не годиться „пластувати", хто не вміє прибрати за собою власний слід, задушити шум своїх кроків у тріскучому очереті; хто не вміє упіймати сліди противника і у них його прочитати направлений на лінію удар. Де сперечаються з обох сторін хитрість і відвага, де ні з тої, ні з іншої сторони не говорять: іду на вас! — там часто один раніше або пізніше схоплений слід вирішує успіх і невдачу. Перебравшись через Кубань, пластун зникає. А коли по росянистій траві або свіжому снігу слід невідв'язно тягнеться за ним, він заплутає його, стрибаючи на одній нозі та, повернувшись спиною до цілі своїх пошуків, йде п'ятами вперед, „задкує", хитрує, як старий заєць, безліччю відомих йому способів відводить докази своїх переходів і зупинок".
    Наскільки розвинутим було у слов'ян мистецтво розвідки, яке пізніше стало основою пластунського бойового мистецтва, наскільки цінувалися слов'янські розвідники у світі, можна довідатись і в інших істориків тих часів. Так, Прокопій Кесарійській у своїй знаменитій книзі „Війна з готами" із захопленням описує слов'янських розвідників та їхнє мистецтво захоплення полонених: „... Велізарій (візантійський імператор — Т. К.) більш за все намагався захопити в полон найзначніших серед ворогів, щоб дізнатися, заради чого варвари так терпляче переносять страшні муки. Валеріан обіцяв йому легко надати цю послугу. В числі його воїнів були люди слов'янського племені, котрі звикли ховатися навіть за маленькими каменями або за першим зустрічним кущем і ловити ворогів. Це вони не раз проробляли біля ріки Істра, де вони проживають, як стосовно до римлян, так і з іншими варварами. Велізарій прийшов в захоплення від слів Валеріана і звелів по можливості швидше потурбуватися про цю справу. Вибравши із своїх слов'ян одного, великого і міцного тілом і дуже енергійного, він доручив привести живим одного неприятель-ського воїна, давши йому тверду обіцянку, що Валеріан нагородить його за це великими грішми. Воїн сказав, що він легко зробить це там, де знаходилась трава. Давно вже готи за нестачею продовольства харчувались нею. І ось цей слов'янин, рано-вранці пробравшись дуже близько до стін, прикрився хмизом і, згорнувшись у клубочок, сховався у траві. Вранці прийшов туди гот і швидко почав збирати свіжу траву, не сподіваючись на небезпеку зі сторони куп хмизу, але часто озираючись на ворожий табір, як би звідти хто-небудь не рушив проти нього. Слов'янин, який кинувся на нього ззаду, несподівано схопив його і, сильно стиснувши посередині обома руками, приніс у табір і вручив Валеріану".
Подібні подвиги вчиняли і козацькі пластуни. Ось як оцінювали вправ¬ність козацьких розвідників 1633 року під Смоленськом польські очевидці: „Один із козаків, коли треба було на другій стороні дістати язика, пустився плавом через річку (Дніпро) і лежав у воді коло берега, коли прийшов до води один московіт, — схопив його за волосся, втягнув у воду і так разом з ним переплив назад; дуже смішно цей козак розповідав королю про цю трагедію — як його підстерігав і як з ним плив; дав йому за роботу (король) кілька ортів (срібних монет). Дійсно, не кожному хочеться купатися втаку пору, як тим добрим людям. Король їм дуже радий", — відзначав у своєму діаріуші очевидець ксьондз Колудзкий. Те саме пишуть про козаків і самі московіти. 1789 року під час облоги Очакова московському командуванню необхідно було взяти полоненого з фортеці Хаджибей, щоб отримати дані про кількість та розміщення турецьких військ. Оскільки завдання це було для московських вояків непосильним, дістати полоненого доручили чорноморським козакам, яких очолював знаменитий кошовий Захар (Харко) Чепіга. „Але як це було зробити, щоб непомітно проникнути у ворожу фортецю і взяти в полон хоча б одного турка, якщо вже не в самій фортеці, то хоч коло неї. Це дуже важливе доручення За¬хар Олексійович, не довіряючи нікому іншому, взяв на себе. Темної ночі він пробрався до Хаджибея і звідти на другий день привів двох полонених турків. Як він умудрився взяти їх, Бог відає. Переказ говорить, що Чепіга був характерник, що тому він брав у полон турків і водив їх за собою, прив'язаних шнурком за пояс, як покірних овець". Московіти не могли повірити, що можна не лише пробратися у визнану неприступною фортецю, а й привести з неї не одного, а відразу двох полонених. Після цього Чепіга ще двічі пробирався в Хаджибей: одного разу — 29 листопада — підпалив береговий цейхгауз, а 7 грудня в самій фортеці спалив склад з харчами.
Що цікаво, всі вищенаведені історичні факти в один голос засвідчують цікаву деталь: ні гот, ні московіт, ні турки при захопленні не чинили нашим розвідникам ані найменшої спроби опору, навіть не пробували кричати. А це ж були здорові професійні вояки, при повному озброєнні. Пояснити це можна використанням нашими предками мистецтва гіпнозу, яке, як ми говорили вище було складовою частиною характерництва.     
    Володіючи прийомами гіпнотизування, людину можна вигуком, натисканням на певні точки або навіть поглядом ввести в стан глибокого гіпнотичного трансу, в якому вона стає повністю підвладною гіпнотизерові. Ви і самі можете провести подібний експеримент, скажімо, на звичайній домашній курці. Достатньо, міцно тримаючи птаха руками, обережно притиснути її голову до підлоги і залишити її на деякий час у такому положенні, щоб курка прийшла в стан нерухомості, розслаблення, наче глибокого сну, з якого її можна вивести лише різким поштовхом або голосним звуком. Такий експеримент ще у XVII столітті викликав справжню сенсацію у науковому світі тодішньої Європи, його називали „чудесним експериментом", „зачарованим станом курки". Лише значно пізніше європейська наука змогла вивчити і пояснити механізми гіпнозу та навчилася гіпнозувати людей, використовуючи словесне навіювання, пасси, світлові та звукові подразнювачі, а тварин — застосовуючи блискавичне перевертання їх за допомогою спеціальних апаратів.
Як свідчать історичні джерела, усі ці методики ще за тисячі років до нашої ери вже широко використовувались жерцями язичницьких храмів Індії, Скіфії, Шумеру, Єгипту, Греції, кельтами та персами, фракійцями та етрусками й багатьма іншими народами з релігійними та лікувальними цілями. У Середні віки з при¬йняттям християнства та знищенням касти жерців у багатьох європейських народів давні знання про гіпноз були втрачені, прийоми гіпнотизування забуті. Людей, які володіли цими прийомами, по всій Європі безцеремонно спалювали на вогнищах як „нечисту силу". Але пластуни на Січі дбайливо зберігали ці знання і активно їх використовували. Тому їм під силу були такі завдання, котрі годі виконати навіть зараз найкрутішому американському „командос" чи „техаському рейнджеру".
    Поряд із умілим захопленням полонених пластуни також славилися вмінням безшумно знімати вартових, метаючи кинджал. Історичні джерела стверджують, що пластуни настільки майстерно володіли кинджалом, що метнувши його, могли зняти вершника на скаку або вразити навіть таку маленьку, рухливу і обережну ціль, як сторожова собака.
Пластуни були чудовими стрільцями. Ще в 1650 р. венеціанець Альберто Віміні, описуючи запорожців, зазначав: „Мені траплялося бачити, як вони кулею гасять свічку, відбиваючи нагар так, що можна подумати, ніби це зроблено за допомогою щипців". Пластуни ж, постійно полюючи в плавнях, серед густого очерету, винайшли свій оригінальний спосіб стрільби „на звук", тобто на тріск гілок або очерету, яким віртуозно володіли. Отаман Кухаренко із захопленням описує це мистецтво: „У кожного звіра в плавні є свій похід, наприклад: олень має хід рівний; свиня прошелестить ходом рівним, ставиться і наслухає і вп'ять теж; козак, пройшовши рівно разів два, три, — скочить; вовк має хід рівний, бо менший за оленя, то й шуму від нього в очереті менше. Так пластуни, примінившись, зучають похід прочого звіра. Підпустивши звіра близько, пластун не дається йому взнаки, щоб не сполохати, а зрозумівши, яка звірина, стріля на тріск і мусить повалити. Отож і пластун, що... не бачивши звіря очима, застрілить його певно, та ще так угадає, щоб вистріл не пропав; не повалений на місці кнур кидається на дим і своїми здоровенними іклами порубає пластуна, як не вспіє сховатись". Та що говорити, пластунська влучність вражала навіть московських царів. Так, Олександр II, спадкоємець престолу, 1 837 року в Анапі захотів бачити уславлений постріл чорноморського пластуна. „Для цього закликали козака Пилипенка. Він присів на одне коліно, поставив на землю свій підсох, у вигляді короткого списа, і зробив постріл так влучно, що цісаревич прийшов в захоплення. Після цього Його Величність взяв із рук пластуна підсох і віддав його на пам'ять Чорноморському війську".
    Неперевершених стрільців у битвах пластунів часто використовували як застрільників попереду війська, і тут їм не було рівних. Причому вони могли легко дати собі раду як з піхотою, так і з кавалерією противника. Ось один з прикладів типової пластунської тактики в боях під Севастополем 1854 року на боці московських військ: „В той час, як 120 пластунів, наступаючи проти одної з батарей в якості застрільників попереду лави Володимирського піхотного полку, роз; сипались по виярку, вкритому рідким чагарником, — на них кинули півескадрону кращої французької кавалерії. Французи з оголеними шаблями поскакали на пластунів в кар'єр, чекаючи ймовірно зустріти звичайний прийом шикування противника в каре. Але пластуни, за своїми прийомами, не стали скупчуватися і прийняли не-приятеля врозсип. Присівши на одне коліно, кожен з пластунів пострілом з коліна знімав з коня вершника, котрий мчав на нього. Французи, котрі залишились живими, не втримавши коней, промчали в проміжках між пластунами, остаточно розладнались та розгубились, небагатьом з них вдалося повернутися назад. Тоді кинувся на пластунів другий півескадрон, але і його чекала така ж доля; французів частково взяли в полон. І при цьому виявилося, що обидва рази пластуни не втратили жодного вбитого; небагато з них лише злегка були поранені".
    Правда, в даному випадку історик пише, що таку тактику пластуни виробили нібито на Кавказі, під час війн з черкесами. Але він не знає, а, можливо, і свідомо замовчує, що цю тактику успішно використовували предки чорноморців, запорізькі козаки ще в XVI ст. проти турків, поляків, татар, москалів та інших зайд. Ось як описує шведський офіцер Петре застосування козаками такої тактики проти московітів 1709 року під Полтавою: українські козаки мали „гарні тягнені рушниці", з яких „стріляли на ворога в лісі сидячи і спричинили йому значні втрати". Ця обставина, що українські козаки стріляли сидячи, немало дивувала шведа, хоч він визнає, що цей спосіб зовсім добрий. Для цієї тактики у запорожців була навіть спеціальна назва „бій галасом", тобто розсипавшись, пропустивши ворога між свої бойові порядки та змішавшись з ним, знищити. Подібні речі писали московські історіографи і про знамените повзання по-пластунськи, що, мовляв, козаки придумали його на Кавказі, щоб непомітно підкрадатися до черкесів. Але звернімось до історичних джерел.
Під час битви польсько-козацьких військ з турками під Хотином 1621 року, описуючи запорізьку тактику, очевидець зазначає, що наперед вискочила кіннота, а потім піхотинці „лізуть по землі під турецький табір". Так само в бою вже проти поляків під Куру-ковом 1625 року козаки зробили вилазку з табору — спершу пустилася кіннота, а піші „на черевах лізли по землі".
Часто виїжджаючи на розвідку у ворожі краї, пластуни були змушені вміло перелицьовуватись, або, як вони самі говорили, „підбармовуватись під кобзарів, мандрівних купців, співців, жебраків, часто доводилось їм одягатись навіть у ворожі строї, тому й зобов'язані були досконало знати звичаї, мову та географію різних країв та народів".
Крім розвідувальної, пластуни на Запоріжжі виконували ще одну важливу функцію, — набирали у різних краях дітей та молодих хлопців для поповнення січового товариства. Оскільки січовикам було заборонено женитися, то притягнення на Січ молоді було одним з найважливіших способів поповнення рядів запорожців. Особливим подвигом серед козаків вважалося переманювання або викрадення дітей своїх найбільших ворогів — багатих польських магнатів, турецьких беїв чи татрських мурз і їх виховання справжніми козаками, які потім героїчно захищали козацькі вольності.
    Свої знання пластуни передавали лише обраним. У пластуни козаки не призначалися, а вибиралися старими пластунами з середовища товаришів. Причому, що особливо, підкреслює отаман Кухаренко, вони навчали своїх учнів саме характерництва: „При пластунах були охочі хлопці, при них вони і зростали, а вивчившись характерства, робилися пластунами". Про ці характерства свого часу писав Іван Попко: „Взагалі пластуни мають свої таємні правила, свої перекази, свої повір'я і так звані характерства: замовляння від кулі, від обпою гарячого коня, від укусу змії; наговори на рушницю і пастку; „замовляння крові", яка тече з рани та інші; але їх забобони не на шкоду вірі, і не заважають їм ставити свічку святому Євстафію, який у земному своєму житті, був майстерним воїном і стрільцем, і удостоївшись бачити на рогах гнаного ним пустелею оленя, хрест, з розп'ятим на ньому Господом".
    Навчання пластунському ремеслу починалося з молодих років. Причому брали до себе в науку пластуни не всіх, а лише тих, хто за своїми розумовими, моральними та фізичними якостями годився для цієї важливої служби. „Козак з поганою головою не годився в пластуни і лише при поєднанні добре думаючої голови із загостреним зором, слухом, холоднокровністю і витримкою виходить хороший пластун". Крім того, кандидат мусив легко переносити далекі переходи, холод і голод, вміти добре стріляти і битися. Він мусив добре орієнтуватися на місцевості, все помічати, „власних очей в кишеню не ховати", як казали старі козаки, та вміти вчасно відчувати небезпеку. Майбутніх пластунів вже з 13 років часто брали в залоги. Старі пластуни жартома називали їх „бісовими собачатами". І ці „бісові собачата" були вдвічі уважніші і обережніші за старих пластунів, вони нізащо не засинали в залозі, і з-під їхньої уваги не випадав не лише сплеск води в річці, а й навіть шурхіт розбудженої пташки.
Пластуни були не лише в Пластунівському курені, а й у інших куренях, як то, наприклад, знаменитий кошовий чорноморців Захар Чепіга, котрий знав пластунське мистецтво і характерництво, був приписаний на Запорізькій Січі до куреня Омелько Вернигора та багато інших. Взагалі, як писав Я.Г. Кухаренко, на Запоріжжі пластуни були і в кінноті, і в піхоті. І це не дивно, адже якщо пластуни виконували функції козацької „служби безпеки", то цілком закономірно, що вони повинні були мати своїх людей у кожному курені.
1832 року наказний отаман Завадовський, організовуючи пластунські команди на Кубані, приписував посилати до них з кожної сотні „по три чоловіки знаючих досконало пластунське мистецтво; досвідчених і хоробрих в ділах з неприятелем". За штатом 1862 року пластунські команди були сформовані при піших і кінних частинах, а вже за штатом 1870 року всі піші батальйони Кубанського війська були названі пластунськими.


Тарас КАЛЯНДРУК
  • 0
Каждый волен выбирать свою сторону.

#32 Богун

Богун

    Козак

  • CиЧевик
  • 104 сообщений
  • Откуда:Запорізька Січ, Буго-Гардівська паланка
  • Прозвище:Вояк
  • Награды:
Регистрация: 18.июл.07
Слава: 30

Отправлено 27 Июль 2007 - 19:50

Моє ІМХО таке - донці в одних випадках виступають справжніми козаками - аналог із запорожцями повний - разом воюють проти бусурман, підтримують повстання запорожців і т.д. А в інших випадках - просто страх що роблять - нападають на Вкраїну,воюють проти запорожців, зраджують і підступно (вдаючи із себе друзів) захоплюють запорожських ватажків у полон з наступною видачею їх царю. Так що однозначно визначати їх як схожих на запорожців мені видається невірним. Є вагомі риси царських підданих. Але зауважу, що це з точки зору суб'єктивної, з позиції українця. Донців і їх вчинки можна виправдати з великодержавної точки зору - але які вони тоді козаки??? :unsure:
  • 0
Якщо ти - друг, то мені всеодно якого ти віросповідання, а якщо ворог, то тим більше.

Або Україна змінить світ, або він згине!

"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки" (с)Лесь Подерев'янський

— Если бы душу можно было разглядеть так же легко, как лицо, ты бы понял, что это за смех, — смех сердца, обезумевшего от горя. А впрочем, какой бы он там ни был, мой смех уместнее и пристойнее, чем ваши гнусные слезы! Когда у нас отняли оружие, сожгли наши суда, запретили нам воевать с нашими врагами, — вот бы когда вам плакать! Но мы лишь в той мере способны ощутить общую беду, в какой она коснется наших собственных дел, и нет для нас боли острее, чем расставаться с деньгами!
Тит Ливий. Война с Ганнибалом. (с)Стрілець

Не той козак що поборов, а той що викрутився!

#33 Золд Горыныч

Золд Горыныч

    СиЧевой Дiд

  • Шляхта
  • 16 139 сообщений
  • Откуда:ВКО, РК
  • Прозвище:Контра
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW Ogniem i Mieczem 2: TW
Регистрация: 20.апр.06
Слава: 607

Отправлено 27 Июль 2007 - 21:36

Сами донцы терпеть не могут Царей... особенно Петра. B)
  • 0
Каждый волен выбирать свою сторону.

#34 Volkulak

Volkulak

    Молодик

  • CиЧевик
  • 35 сообщений
Регистрация: 07.май.08
Слава: 0

Отправлено 16 Май 2008 - 23:42

Не, Екатерину 2
  • 0
Из раболепской страны, распи.... края.

#35 Золд Горыныч

Золд Горыныч

    СиЧевой Дiд

  • Шляхта
  • 16 139 сообщений
  • Откуда:ВКО, РК
  • Прозвище:Контра
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW Ogniem i Mieczem 2: TW
Регистрация: 20.апр.06
Слава: 607

Отправлено 02 Июнь 2008 - 16:02

Изображение Volkulak
Екатерину запорожцы не любят ))) а донцы на Петра зубы точат за тот герб шо он им дал и якобы за то что их флот забрал.... B)
  • 0
Каждый волен выбирать свою сторону.

#36 Volkulak

Volkulak

    Молодик

  • CиЧевик
  • 35 сообщений
Регистрация: 07.май.08
Слава: 0

Отправлено 08 Июнь 2008 - 13:17

А Пугачев?
  • 0
Из раболепской страны, распи.... края.

#37 Золд Горыныч

Золд Горыныч

    СиЧевой Дiд

  • Шляхта
  • 16 139 сообщений
  • Откуда:ВКО, РК
  • Прозвище:Контра
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW Ogniem i Mieczem 2: TW
Регистрация: 20.апр.06
Слава: 607

Отправлено 08 Июнь 2008 - 20:53

Изображение Volkulak

А Пугачев?

Он яицкий больше, покрайней мере по Уралу бунтовал же. B)


PS кстати скорее всего твой антивир глючит таки. -_-
  • 0
Каждый волен выбирать свою сторону.

#38 Arturius

Arturius

    Козак

  • Сердюк
  • 353 сообщений
  • Откуда:Ростов-на-Дону
  • Награды:
Регистрация: 30.мар.07
Слава: 15

Отправлено 11 Июнь 2008 - 20:12

а донцы на Петра зубы точат за тот герб шо он им дал и якобы за то что их флот забрал....

Да и булавинское восстание подавили ну очень жестко. Все таки Долгоруков перестарался, ИМХО.
  • 0
liberté, égalité, fraternité

"Эксплуатация одним человеком другого есть самое уродливое
проявление несправедливости и изощренного издевательства над людьми, рожденными равными и свободными" К. Маркс

Стучите в джаббер: arturiuslim@gmail.com

#39 alexmm

alexmm

    Джура

  • CиЧевик
  • 56 сообщений
  • Откуда:Казачий Присуд
Регистрация: 27.апр.07
Слава: 0

Отправлено 05 Февраль 2009 - 12:50

Моё мнение такое:Внешне донские казаки схожи с запорожскими. С татарми и русскими меньше. А вот внутрене(понятно не органами) всетаки отличались - хотя бы тем что иногда пытались проводить собственную политику(Пугачев, Булавин), в отличии от тех же запорожцев, которые являлись(постоянно) пешками в чьей то игре - либо в польской либо в русской. Но это, как говорится, моё мнение. -_-
  • 0

#40 Maxim Suvorov

Maxim Suvorov

    Значний Радец

  • Генеральна Cтаршина
  • 9 720 сообщений
  • Откуда:Киев - Бруклин, южный Бруклин...
  • Прозвище:Архистратиг
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; XIII век:Русич; M&B:ОиМ; Cossacks3
Регистрация: 29.окт.06
Слава: 869

Отправлено 05 Февраль 2009 - 20:12

Именно что мнение ))) Именно из-за того что Зап. казаки постоянно проводили свою политику и появилась Гетьманщина. Донские же казаки до государственности явно не дошли :)
  • 0
Жизнь любит всех, но некоторых в стиле садо-мазо.

За великим рахунком це психопатологія. Жити в Україні і не любити Україну. Зробити з мови політику, за мовною ознакою дискримінувати націю.
© Ліна Костенко, "Записки українського самашедшого"

- Та фашист и бандеровец!
- Да, я знаю, у нас вся синагога такая.




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

Total War: WARHAMMER

Мы ждали, мы верили. И наша вера была вознаграждена! Анонс Total War: WARHAMMER состоялся! Скептики были посрамлены, а вахоманы возликовали! Но разработчики на форумах успели уже рассказать немало подробностей. Во первых стало известно? что это будет не одна игра, а трилогия сдобренная целым сомном аддонов и дополнительного платного и бесплатного контента. Во-вторых фракций будет только четыре (Империя Сигмара, Зеленокожие, Гномы и Графы-Вампиры) но обещают сделать их максимально проработанными, богатыми на юниты и реально отличающимися друг от друга по геймплею. В третьих - главы фракций теперь не просто генералы которых не жалко потерять в бою. Теперь это Легендарные Лорды (Карл Франц, Гримгор, Торгрим и Маннфрэд фон Карштайн), герои со уникальным оружием, верховым животным, шмотками и набором квестов. Еще обещают такие новинки как летающие юниты, магию, танки, пушки и мущкеты... в общем вкуснятинка! В общем ждем больше информации и надеемся, что игра станет прорывом в серии.

Ну а апологетам историчности спешим успокоить - над Вархаммер трудится отдельная команда. Исторические игры Тотал Вар производство фэнтэзийной игры не тормозит.

Подробней о Total War: WARHAMMER

Total War: Attila

Анонс Total War: Attila с одной стороны немало удивил нас, а с другой еще раз доказал, что СА идет проторенной дорожкой. Ведь Аттила по сути это сиквэл аддона "Вторжение варваров" для Рима 1. Правда на этот раз они не стали скромничать и назвали его "новой игрой". Ок, мы не будем спорить. Отдельная игра про нашествие варварских племен на цивилизации античного мира - это прекрасно. Нужно отметиьт что разработчики действительно поработали на славу. По мнению большинства игроков, Аттила действительно оказался достойным продуктом, позволившим окунутся в мрачные эпохи.

Подробней о Total War: Attila Часть 1 и Часть 2

Total War: Rome 2

Анонс Rome II Total War состоялся 2 июля и это вызвало настоящую бурю восторга нашего сообщества! Настолько люди истосковались по рукопашному бою и легионерам, что анонс сиквела восприняли как настоящее чудо и "сбычу мечт". Снова вести в бой скованные железной дисциплиной легионы, непоколебимых греческих гоплитов и македонских сариссофоров, топтать врагов слонами и забрасывать отрубленными головами - это ли не счастье! Но ведь новые игры Total War это еще и морские баталии. И тут уж будет море фана, ведь разработчики обещают активное взаимодействие между сухопутными и военно-морскими силами. Обоюдный обстрел между береговыми укреплениями и боевыми кораблями на рейде даст новую степень свободы "стратегосам" античного мира.

Подробней о Total War: Rome II