Paradox
©
Fisana

Перейти к содержимому


Фотография

Україна у війні за державність


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 199

#191 Maxim Suvorov

Maxim Suvorov

    Значний Радец

  • Генеральна Cтаршина
  • 9 479 сообщений
  • Откуда:Киев - Бруклин, южный Бруклин...
  • Прозвище:Архистратиг
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; XIII век:Русич; M&B:ОиМ; Cossacks3
Регистрация: 29.окт.06
Слава: 754

Отправлено 03 Май 2018 - 16:02

Вышла довольно неплохая настолка по теме, если кому интересно купить/обсудить можно тут: 

 

https://www.facebook...zalezhnist1918/


  • 0
Жизнь любит всех, но некоторых в стиле садо-мазо.

За великим рахунком це психопатологія. Жити в Україні і не любити Україну. Зробити з мови політику, за мовною ознакою дискримінувати націю.
© Ліна Костенко, "Записки українського самашедшого"

- Та фашист и бандеровец!
- Да, я знаю, у нас вся синагога такая.

#192 dlook

dlook

    CiЧовий дiд

  • Шляхта
  • 1 231 сообщений
  • Откуда:Киев
  • Награды:
  • Создатель:Weimarer Republik – Die Kampfbünde
Регистрация: 30.май.06
Слава: 223

Отправлено 03 Май 2018 - 18:20

Я там внесен в анналы, но увы, толком поиграть еще времени не нашлось, в т.ч. из-за тех.заминок связанных с самой игрой.


  • 1

#193 Maxim Suvorov

Maxim Suvorov

    Значний Радец

  • Генеральна Cтаршина
  • 9 479 сообщений
  • Откуда:Киев - Бруклин, южный Бруклин...
  • Прозвище:Архистратиг
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; XIII век:Русич; M&B:ОиМ; Cossacks3
Регистрация: 29.окт.06
Слава: 754

Отправлено 07 Май 2018 - 12:27

32083551_1248419868621343_36028718549911


  • 1
Жизнь любит всех, но некоторых в стиле садо-мазо.

За великим рахунком це психопатологія. Жити в Україні і не любити Україну. Зробити з мови політику, за мовною ознакою дискримінувати націю.
© Ліна Костенко, "Записки українського самашедшого"

- Та фашист и бандеровец!
- Да, я знаю, у нас вся синагога такая.

#194 Вильгефорц

Вильгефорц

    Брат Сардельерам

  • Подмастерье
  • 463 сообщений
Регистрация: 04.мар.15
Слава: 45

Отправлено 07 Май 2018 - 23:13

Maxim Suvorov, ну он же вроде Петлюру побил . Но его свои же репресировали а за что не помню


  • 0

Три больших человека: король, священник и богач. Между ними наемник из простолюдинов. Каждый из больших людей требует от наемника убить двух других. Кто останется жив? Кто умрет?
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Отрывок из Битвы Королей Джордж Мартин
MSAT.gif

 

Никнейм был изменён с MSAT на Вильгефорц

Это подпись будет отображаться до 08.03.2018


#195 Alias

Alias

    CiЧовий дiд

  • Шляхта
  • 4 786 сообщений
  • Откуда:Київ, Україна
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; Weimarer Republik – Die Kampfbünde
Регистрация: 22.апр.06
Слава: 566

Отправлено 22 Май 2018 - 23:46

Авантюра державного рівня, або Як українські урядовці банкіра викрадали
  • 2
Больше не было богатых времен, и единственным, что было дешёвым, были объяснения профессоров и политиков; дешёвых и распространенных в массах, но не хороших. Так как от объяснения можно требовать, чтобы оно было понятным, но наука давно уже стала тайной наукой, а политика – тайной политикой, больше не доступной просто так для простого разума. То, что важничало тут как проблема с числами и чужими словами, это могло быть правдой или неправдой, но никто не мог это контролировать.

#196 AppS

AppS

    Брат Сардельерам

  • Шляхта
  • 2 258 сообщений
  • Откуда:Україна
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW, Гетьманат:TW
Регистрация: 13.окт.07
Слава: 305

Отправлено 08 Сентябрь 2018 - 16:40

http://chtyvo.org.ua...ander/Khronika/

 

За час від революції в московській імперії (1917 р.) до
сьогодні було написано і видано багато „мемуарів", „спогадів"
та іншої літератури, присвячених питанню — як та
революція породила надію українського народу на те, що та
революція принесе й йому волю від московського ярма.
Майже вся та література починається мовою про
великий ентузіязм в цілій Україні, про захоплення ідесю
звільнення України, про те, що кожна вістка про якийсь
почин організувати провід для ніби то уже вільної України,
ще більше розгойдувала той ентузіязм. Так! Це було в Києві!
Було і в губерніяльних містах, але в меншій мірі, бо там не
можна було розібрати, чи то святкують москалі свою революцію,
бо їх було в тих містах більшість, чи може й українська
меншість, за одним заходом, пробує охрестити свою
надію на ліпше майбутнє. Та ще менше цього було в повітових
містах, бо в них міська інтелігенція чекала наказу в
губернії про те, як вона має поводитись.
А в селі? . . Он старий Матвій латає свої чоботи, скоро
греба буде йти в поле. Малих онуків за плугом не пошлеш,
треба самому перевертати ріллю. Обох старших синів погнали
на війну, а молодший повіявся десь на шахти. . . Усіх
здібних до роботи (та може й до революції) погнали в москалі,
„на війну забрали". В селі не було кому ні „захоплюватись"
ні святкувати революцію.
Про такий стан речей в Україні ані „мемуаристи", ані
спогадувачі не писали. Але вони поклалися на те село „як на
кам'яну гору", бо „воно говорить українською мовою
значить воно свідоме!"
Тому то автор рішив показати читачеві Україну, якою
вона була не лише в часі революції і в початку визвольної
боротьби, а значно раніше, коли ще отой український селянин
ріс, щоб пізніше стати борцем за визволення його
батьківщини, показати, як він проходив через вимушену од
нього службу в „царському" війську, та про інші надії, які
перед ним розіслала революція і з якими він повернув
додому.


  • 2
Посеред сцени стоїть крісло, позбавлене художнього смаку.

#197 Alias

Alias

    CiЧовий дiд

  • Шляхта
  • 4 786 сообщений
  • Откуда:Київ, Україна
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; Weimarer Republik – Die Kampfbünde
Регистрация: 22.апр.06
Слава: 566

Отправлено 23 Октябрь 2018 - 11:20

22 дні у дорозі. Як у 1918-му між Україною та Росією поїзди курсували

Сообщение отредактировал Alias: 23 Октябрь 2018 - 11:23

  • 1
Больше не было богатых времен, и единственным, что было дешёвым, были объяснения профессоров и политиков; дешёвых и распространенных в массах, но не хороших. Так как от объяснения можно требовать, чтобы оно было понятным, но наука давно уже стала тайной наукой, а политика – тайной политикой, больше не доступной просто так для простого разума. То, что важничало тут как проблема с числами и чужими словами, это могло быть правдой или неправдой, но никто не мог это контролировать.

#198 Alias

Alias

    CiЧовий дiд

  • Шляхта
  • 4 786 сообщений
  • Откуда:Київ, Україна
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; Weimarer Republik – Die Kampfbünde
Регистрация: 22.апр.06
Слава: 566

Отправлено 09 Ноябрь 2018 - 00:57

"Політичне побачення". Як керманичі України і Дону збиралися Росію відновити
  • 1
Больше не было богатых времен, и единственным, что было дешёвым, были объяснения профессоров и политиков; дешёвых и распространенных в массах, но не хороших. Так как от объяснения можно требовать, чтобы оно было понятным, но наука давно уже стала тайной наукой, а политика – тайной политикой, больше не доступной просто так для простого разума. То, что важничало тут как проблема с числами и чужими словами, это могло быть правдой или неправдой, но никто не мог это контролировать.

#199 holdfast

holdfast

    CiЧовий дiд

  • Мастер
  • 3 581 сообщений
  • Откуда:Україна
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem 2: TW
Регистрация: 21.апр.09
Слава: 390

Отправлено 09 Ноябрь 2018 - 01:39

Може хтось пропустив: АРТ-ПЛАКАТИ «ВІЙСЬКОВА ЕЛІТА УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 РОКІВ»

За посиланням вище можна завантажити у великому форматі для друку. Автор робіт - Михайло Дяченко.

 

Превью:

Спойлер


Сообщение отредактировал holdfast: 09 Ноябрь 2018 - 02:07

  • 7

18a345e36e6d.gif


#200 Alias

Alias

    CiЧовий дiд

  • Шляхта
  • 4 786 сообщений
  • Откуда:Київ, Україна
  • Награды:
  • Создатель:Ogniem i Mieczem:TW; Weimarer Republik – Die Kampfbünde
Регистрация: 22.апр.06
Слава: 566

Отправлено Вчера, 12:23

Євген Коновалець

Konovalets_1028_vgen_240.jpgi.gif

Причинки до історії української революції
(1928)


Ці мемуари Коновальця є достатньо стислим викладом окремих подій 1917-1921 років, до того ж тут автор виступає "адвокатом" корпусу Січових Стрільців (київських), відповідаючи на закиди щодо їхньої "реакційності", деструктивності для державної справи, "зради Галичини" та інше. Отже зрозуміло, що певна однобічність та суб'єктивність має місце бути.

З іншого боку, певна цінність "Причинок..." є в тому, що вони написані людиною, яку (особливо в 1928 році) важко було звинуватити у "лівій" тенденційності, а отже можна "звірити годинники" зі спогадами інших учасників тих подій, в першу чергу діячів ЦР та Директорії УНР.

Нижче наведено деякі цитати, що, на мою думку, мають бути цікавими у світлі сучасних історичних міфів та штампів фолк-хісторі.


Щодо відношення "широких мас трудящих" до гетьманської політики та її "користі" для української справи:

Питання "Кудою йти?" стало руба у цілій своїй жахливій наготі. Проголошення гетьманом федераційного маніфесту було тим останнім поштовхом, що штовхнув січових стрільців до виступу в обороні ідеї української державності. Треба було нашвидко організувати силу, поки що це було сяк-так можливо, бо заходила загроза, що й гетьман не втримається й Україну заллють московські
більшовики. Січові стрільці рахувалися з одним безумовним фактом, який стверджували віч-на-віч з кожною дниною виразніше: "карательні загони" скомпрометували серед широких народних мас ідею українського національного визволення настільки, що ті маси швидко будуть готові піти за кожною силою, яка йтиме під гаслом боротьби проти України.


Широко відомим є міф про "лівацькі соціальні експерименти" Директорії взимку 1918-1919, що і стало причиною катастрофи. В дійсності ж головною бідою тут була відсутність будь-якої "політики" взагалі:

...Як відомо, Директорія вислала до Києва січових стрільців, а мене призначила комендантом міста й своїм заступником до часу в'їзду в столицю. Стрілецька рада заздалегідь поставилася дуже неприхильно до думки передачі військової влади в Києві січовим стрільцям. Директорія стояла на тому, що тільки січові стрільці зможуть завести в Києві сякий-такий лад і що мої функції, як відпоручника Директорії, триватимуть дуже короткий час. Ніяких директив ані щодо загальної лінії політики, ані щодо маси заплутаних питань місцевого київського значення я не одержав. На мої настирливі запити з Києва до Вінниці, де в той час перебувала Директорія, я весь час одержував стереотипні відповіді: "Все, мовляв, буде налагоджене, коли Директорія переїде з Вінниці до Києва".

Тим часом кожний день неясності й непевності погано відбивався, з одного боку, на тактиці незорієнтованих виконавчих органів київської влади, з другого — на настроях війська. Я все стояв на тому, що військо не повинно активно втручатися в політику, але рівночасно заступав думку, що в революційні часи, особливо на великій Україні, де вояки були з усіх боків виставлені на агітацію з боку різних як національно, так і соціально ворожих течій, треба докладно з'ясувати армії, до чого влада думає змагати, які є наші гасла, а яких треба берегтися, хто є нашим приятелем, а хто ворогом. Пояснення цих питань ніхто з нас не отримав у всьому днреторіанському періоді. Тверджу, що ні Винниченко, ні Директорія в цілості не мала ясної політичної лінії та що довкола Директорії панував такий самий хаос політичної думки, як і всередині її.

В самій же середині Директора, особливо по приїзді до Києва, виявилися такі яскраві різниці думок між поодинокими членами, що надії на якусь "гармонію" влади показалися високо наївними. Передусім кидається у вічі антагонізм між Винниченком і покійним Петлюрою. Далі показалося, що особистий склад Директорії є безумовно невдалий і що в такому вигляді Директорія буде нездібною вивести Україну з небезпеки кількох воєн та закріпити державність.

Сам В. Винниченко, людина на той час і відносини політично вироблена, інтелігентна та імені ради в той час ще з великим авторитетом, попав був у панічний страх, не виправданий, розуміється, ніякими даними. Він був переконаний, що військові кола зовсім певно його арештують і розстріляють, коли б він захотів проводити в життя свою політичну програму. Принаймні він це так твердив і цим пояснював, чому він, як голова Директорії, не виявляє такої конечної в цей час рішучості. Фактично й Винниченко не мав ніякої ясної політичної лінії. Ще до повстання заключив він був умову з більшовиками (Мануїльським), про яку нам, до речі кажучи, нічого не сказав та яку більшовики, як звичайно, зараз-таки зломали, розкинувши масово, ще до зайняття Києва повстанчимн військами, летючки із закликом до непослуху й бунту проти Директорії. Винниченко страшенно лютував на більшовиків, але й дальше заступав в Директорії найбільш ліву течію. Його ідеєю був трудовий конгрес. Він теж наполягав на висилці делегатів Директорії до Москви. Але одночасно давав він свою згоду на висилку делегації до французів до Одеси (спершу д-ра Назарука, а відтак генерала Греком) , що більше захоплювався думкою, як то українці будуть нищити більшовиків, коли дістануть від французів містичне "фіолетове проміння" й танки. Теж за згодою Винниченка виплатила Директорія якійсь "мадам" Тимофієвій, щоправда, вже по нещасливій виміні телеграм з Чичеріним і Раковськнм, мабуть, 15 мільйонів карбованців на закупку танків, яких Україна ніколи не побачила.

Серед усіх членів Директорії найбільше вибивався С. В. Петлюра — людина криштально чесна, безкорисна, доброї волі, великої віри й енергії. Справді, й у нього не було потрібної підготовки для керма військовими й політичними справами Української Республіки, однак його велика віра була тим чинником, який, незважаючи на невдачі, що почали спадати на українську владу, згуртовував усіх в одну цілість і дав змогу, не дивлячись на незвичайно несприятливі обставини, вести визвольну боротьбу на українській території більше ніж півтора року.

Політика хитань між крайнощами — від московських більшовиків до французьких генералів — підірвала авторитет Директорії та впливала на всіх дуже деморалізуюче. Стрілецька рада, маючи на увазі ті лиха, які ця політика додавала в самому війську, висловлювалася за те, щоб Директорія взяла ясний і притому твердий напрям. На думку стрілецької ради, кінцевим являлося, щоби верховна влада Української Народної Республіки раз вирішила, з ким ш врешті порозумітися — з більшовиками чи французами, — і відповідно до цього рішення повести свою політику з усіма випливаючими з такого рішення наслідками. На доказ цього твердження пригадаю промови, які виголошено на урочистому прийнятті Директорії в перший день її приїзду з Вінниці до Києва. У той час, коли деякі промовці підкреслювали лише значення перемоги над гетьманщиною й робили героями живих людей, що ще були в стані самооформлення, на річи не закріпили за собою ніяких своїх діл, то представники стрілецтва звернули вже тоді рішучу увагу на хаос, який тоді тврився й ріс, остерігали перед усякого роду експериментами та вказували на необхідність ясності й твердості у внутрішній і в закордонній політиці Української Народної Республіки. Те саме повторив я на офіціальному прийомі у Винниченка для представників партій та великих організацій. Винниченко зрозумів цю мою промову як виступ проти його особи та зараз же після цього приступив до мене з докорами, питаючи, чому саме виступаємо ми проти нього. Я зазначив йому, що ми не виступаємо проти окремих членів Директорії, а проти політики цілої Директорії, яка веде Україну до катастрофи. Отже, січові стрільці не втручалися й не хотіли втручатися до політики, вони хотіли тільки, щоб Директорія вела взагалі якусь політику, бо те, що було, не можна було назвати політикою, а хіба легкодушною забавою над берегом пропасті, що було ясно навіть нам, молодим воякам.
[...]
Боротися на власну руку з "отаманією", примусити населення шанувати авторитет верховної влади, проводити війну на три фронти, з яких один тягнувся від Гомеля через Чернігів — Бахмач до Харкова, другий охоплював смугу Чорного моря, третій — галицьке Поділля та Волинь, було понад наші сиди. Було понад сили, бо крім військової "отаманії" ми мали занархізоване та зреволюціонізоване запілля, заспокоєння якого військовою силою могло йти тільки разом з налагоджуванням внутрішньоадміністративного апарату та розумною, послідовною, ясною й рішучою соціальною й національною політикою. Незважаючи на всі прикрі досвіди, ми мали все ж таки найбільше довір'я до політичного розуму Винниченка й думали, що він саме є тою індивідуальністю, яка зуміє провести в життя свою політичну програму — все рівно, якою ця програма не була б. Отже, щоб покласти край псевдоколективному безголов'ю влади, стрілецька рада запропонувала через д-ра Назарука Винниченкові перейняти диктаторську владу та заявила йому, що січові стрільці приймають його диктатуру, безоглядно йому підпорядковуються й будуть йому допомагати в проведенні його політичної й соціальної програми. Винниченко відмовився*.

Побачивши, що речник "більшовицького курсу" в Директорії не має відваги прийняти повноту влади навіть при підтримці армії, себто не вірять в успіх свого "курсу", ми звернулися до людини, яка мала яскраву фірму ворога більшовиків, до С. В. Петлюри, гадаючи таким робом остаточ- но зректися думки про можливість порозуміння з совітами та з крайньою українською лівицею і рішитися на одверту війну з Росією при оголошенні військової диктатури. Головний отаман не хотів теж брати на себе всієї відповідальності й тоді виринув третій проект т. зв. тріумвірату, в якому мали взяти участь крім пок. С. Петлюри представники стрілецької ради, я й полковник Андрій Мельник. Цю думку винесено на т. зв. державну нараду в Києві 16 січня 1919 року.

Одначе коли на згаданій нараді почали висловлюватися присутні члени Директорії, уряду та різних партій, то зразу заговорив такий Вавілон поглядів, що представники стрілецької ради побачили, що нічого не вдасться зробити та що за таких обставши катастрофа неминуча. Не очікуючи вже навіть дальшого ходу дискусії та висліду голосування, заявила вона, що знімають свою пропозицію.

* М.ін. фразеологічними квітками знаходимо у "Відродженні нації" таке: "але військова влада не хотіла підпорядковуватися владі політичній". Цей вислів можна хіба пояснити тим, що автор ґрунтовно забув дуже багато подій, в яких сам брав живу участь. Пропозицію січових стрільців Винниченко у "Відродженні нації" називає "шантажем отаманщини й ви слідом розгубленості та безпорадності". Коли читати опис згаданої події, то виходить, немовби тодішня політика Винничеика була настільки ясною, що взагалі нахабністю з боку січових стрільців було звертатися до нього з такою пропозицією. (Див.: Винниченко В. "Відродження нації". Т. 3.
С. 233). - Є. К.

Відмітимо такий цікавий факт, що ніхто із тодішній політичних діячів не бажав ставати "диктатором". Скоріш за все, через невпевненість в собі, викликану відсутністю тієї самої "політики", яку б треба було чітко проводити, маючи диктаторські повноваження.
З іншого боку, автор, звичайно, трошки лукавить, коли перебільшує "аполітичність" січових стрільців: навіть відома історія з "українізацією" вивісок є вже практичною "політикою".

Далі в тексті, до речі, є цікавий момент як "лівак-утопіст" Винниченко "опортуністично" опікується тим, щоб запросити до Трудового конгресу якомога більше представників ЗУНР щоб "знизити градус" наддніпрянських депутатів. (Нагадаємо, що "Відродження нації" було написано більше ніж як рік потому, коли автор вже робив спробу творення "самостійницької" української компартії та політично "переїхав" значно лівіше)

Щодо переговорів з Раднаркомом:

До переговорів, які започаткувала Директорія з існуючим тоді вже в Росії більшовицьким урядом, січове стрілецтво ставилося позитивно, ще більше, воно бажало миру з більшовиками на засаді, розуміється, збереження самостійності Української держави. Ми були тим більше за згоду з більшовиками, що з Одеси приходили дуже погані звістки. Під крилами французьких військ, які зайняли Одесу, зібралась там російська чорна сотня, що захопила вплив на тодішнє французьке командування, а тому його відношення до Української Народної Республіки й республіканських військ ставало з кожним днем все більш вороже.

Але московсько-більшовицький уряд запевняв, з одного боку, урочисто, що Радянська Росія ніяких військ проти України не висилає, а з другого боку — відправляв проти України організовані в Росії військові частини т. зв. українського радянського уряду, що на ділі були інтегральною частиною єдиної червоної армії. Стало ясним, що дальші переговори є безпідставні, що супроти більшовиків треба зайняти дуже виразне становище й що дальшим наслідком тактики політичного кунктаторства буде те, що українська армія цілком здезорієнтується, здеморалізується та втратить свою боєздатність. Лише тому ми вітали проголошення війни з Росією, що бачили в
ньому прояснення дуже замотаного положення.



Складовою частиною міфу "про утопістів-ліваків" в ЦР та Директорії, які були відірвані від викликів часу та істинних вимог трудящих, в першу чергу селянства, є закиди щодо соціалістичної риторики, спроб домовитись з більшовиками, червоних розеток та бантів у військах і т.д. проявів всього, що є "лівіше буржуазно-демократичного".
В дійсності ж ситуація була такою, що спонукала навіть січових стрільців до так званої "Проскурівської декларації" про принципову згоду з "незалежною радянською Україною":

...Після відступу з Києва команда січових стрільців старалася ще одним наступом захопити столицю, але ця спроба не вдалася. Всі ці невдачі настільки ослабили морально січових стрільців, що необхідно було відтягнути їх, бодай на якихось два тижні, у запілля. Як район для відпочинку й реорганізації призначила головна команда січовим стрільцям Проскурів. Саме там стрілецька рада проголосила т. зв. проскурівську декларацію.

До декларації спонукав січових стрільців досвід відвороту з Києва. Тоді вони переконалися, що настрої населення обернулися рішуче проти Директорії. На таку зміну настроїв вплинули не так приманливі більшовицькі обіцянки, як більше сваволя деяких здеморалізованих фронтовими невдачами військових частин. Навіть січові стрільці, які ніколи й ніде не заплямували себе грабунками чи жорстокою поведінкою, стрічали під час відступу недовір'я з боку українського населення. Січові стрільці опинилися в трагічному становищі: вони мали в своїй найближчій історії Мотовилівку, вони понесли великі втрати під час боїв, були знесилені боротьбою із зовнішнім ворогом, московськими більшовиками і внутрішнім ворогом, власною анархією, яку всі проклинали, а внаслідок всіх своїх зусиль побачили себе цілком самотніми, оточеними з усіх боків ворогами. Московщина й Польща бачили в них найбільшу підпору української державності, а свій власний український народ, від селянських низів аж до верхів інтелігенції, вказував на них, як на винуватців тих лих, що звалилися на Україну. Зневірені й морально зломані, видали січові стрільці декларацію, ще раз з'ясовуючи своє національно-державницьке "вірую" та заявляючи себе готовими підтримати й радянську форму влади в Українській Народній Республіці, якщо вона заведе лад і порядок.


ДЕКЛАРАЦІЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Супроти всяких поголосок, які кривдять і ображають честь січового
війська, особливо ж супроти закиду, немовби січові стрільці хотіли
служити реакціонерам, заявляємо цим прилюдно:

1. Січові стрільці, які разом з масами українського народу скинули гетьмана, зломали його реакційний режим, виступивши проти гетьмана по проголошенні його маніфесту з 14 листопада 1918року. яким він хотів прилучити Україну до Москви, боролись, борються й будуть боротися за суверенність українського народу й за його самостійну республіку.

2 Стоячи на платформі самостійної Української Народної Республіки й тим самим визнаючи суверенність українського народу у вирішуванні своїх справ політичних і господарських, вважають січові стрілці, що тільки український народ має право вирішувати по своїй волі й без усякого втручання чужих сил, які б вони не були, також найважливішу з економічних справ, а саме справу земельну. Український народ має свої політичні й культурні сили, які без чужинців вирішать його життєві справи. Вся земля на Україні належнить українському народові, й тільки український народ має право розпоряджень землею. В ім'я цих справедливих засад проливали січові стрільці свою кров, і від них ніколи й ні перед ким не відступали й не відступлять.

3. Стоячи на цих засадах, заявляють січові стрільці, що всі будуть карним і слухняним військом кожного українського народоправного уряду, який стоятиме на платформі самостійності Української Народної Республіки і признання українському народові всієї землі в його розпорядимість. Щодо форми влади, то січові стрільці були тими, які охоронили трудовий конгрес українського народу в час, коли він не виявив свого обличчя, а тепер коли представники українського трудового народу знов підтвердили, що стоять на платформі самостійності Української Народної Республіки, січові стрільці з тим більшим запалом підпиратимуть радянську владу на місцях, яка заводить лад і порядок. Стомлені тяжкими боями, вмучені недовір’ям народу, який несправедливо думав, що січові стрільці схочуть підтримати ті сили, які прагнуть до поневолення українського трудового люду, січові стрільці відійшли, щоб переорганізуватись і з новими силами рішуче й твердо, як усе, ударити на всіх, хто б посмів посягнути на здобутки революції українського народу.

З народом ішло, йде й буде йти січове стрілецтво.


В березні 1919 року. За січову раду: отаман Євген Коновалець, отаман
Андрій Мельник, д-р Осип Назарук.


Цікавим є також розділ, присвячений "герою нашого часу" полковнику Болбочану.
Оскільки в деяких виданнях (як, наприклад, і в найостаннішому http://lileya-nv.if.ua/shop/176.htm ) він відсутній (я так розумію, що це більш рання стаття, яка опціонально додавалася до "Причинок..."), наведу повністю її текст тут:
Спойлер

  • 2
Больше не было богатых времен, и единственным, что было дешёвым, были объяснения профессоров и политиков; дешёвых и распространенных в массах, но не хороших. Так как от объяснения можно требовать, чтобы оно было понятным, но наука давно уже стала тайной наукой, а политика – тайной политикой, больше не доступной просто так для простого разума. То, что важничало тут как проблема с числами и чужими словами, это могло быть правдой или неправдой, но никто не мог это контролировать.




Количество пользователей, читающих эту тему: 1

0 пользователей, 1 гостей, 0 анонимных

Total War: WARHAMMER

Мы ждали, мы верили. И наша вера была вознаграждена! Анонс Total War: WARHAMMER состоялся! Скептики были посрамлены, а вахоманы возликовали! Но разработчики на форумах успели уже рассказать немало подробностей. Во первых стало известно? что это будет не одна игра, а трилогия сдобренная целым сомном аддонов и дополнительного платного и бесплатного контента. Во-вторых фракций будет только четыре (Империя Сигмара, Зеленокожие, Гномы и Графы-Вампиры) но обещают сделать их максимально проработанными, богатыми на юниты и реально отличающимися друг от друга по геймплею. В третьих - главы фракций теперь не просто генералы которых не жалко потерять в бою. Теперь это Легендарные Лорды (Карл Франц, Гримгор, Торгрим и Маннфрэд фон Карштайн), герои со уникальным оружием, верховым животным, шмотками и набором квестов. Еще обещают такие новинки как летающие юниты, магию, танки, пушки и мущкеты... в общем вкуснятинка! В общем ждем больше информации и надеемся, что игра станет прорывом в серии.

Ну а апологетам историчности спешим успокоить - над Вархаммер трудится отдельная команда. Исторические игры Тотал Вар производство фэнтэзийной игры не тормозит.

Подробней о Total War: WARHAMMER

Total War: Attila

Анонс Total War: Attila с одной стороны немало удивил нас, а с другой еще раз доказал, что СА идет проторенной дорожкой. Ведь Аттила по сути это сиквэл аддона "Вторжение варваров" для Рима 1. Правда на этот раз они не стали скромничать и назвали его "новой игрой". Ок, мы не будем спорить. Отдельная игра про нашествие варварских племен на цивилизации античного мира - это прекрасно. Нужно отметиьт что разработчики действительно поработали на славу. По мнению большинства игроков, Аттила действительно оказался достойным продуктом, позволившим окунутся в мрачные эпохи.

Подробней о Total War: Attila Часть 1 и Часть 2

Total War: Rome 2

Анонс Rome II Total War состоялся 2 июля и это вызвало настоящую бурю восторга нашего сообщества! Настолько люди истосковались по рукопашному бою и легионерам, что анонс сиквела восприняли как настоящее чудо и "сбычу мечт". Снова вести в бой скованные железной дисциплиной легионы, непоколебимых греческих гоплитов и македонских сариссофоров, топтать врагов слонами и забрасывать отрубленными головами - это ли не счастье! Но ведь новые игры Total War это еще и морские баталии. И тут уж будет море фана, ведь разработчики обещают активное взаимодействие между сухопутными и военно-морскими силами. Обоюдный обстрел между береговыми укреплениями и боевыми кораблями на рейде даст новую степень свободы "стратегосам" античного мира.

Подробней о Total War: Rome II