Paradox
©
Fisana

Перейти к содержимому


Фотография

Униатство


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 35

#1 Mentor

Mentor

    Козак

  • CиЧевик
  • 221 сообщений
  • Откуда:Украина,г.Бердичев
Регистрация: 26.ноя.11
Слава: 30

Отправлено 16 Январь 2012 - 00:57

Давайте подискутуємо:Уніатство в Україні:компроміс еліт чи зрада духовенства?

Уніатсво-обєднання католицької таправославної церков на Берестейському соборі 1596р.Ця унія мала великий впливна Україну, що на той час входила до Речі Посполитої.Проблема уніатства широкостояла в суспільстві до її прийняття. З початкомДругої Городельської унії 1413р. кожен литовсько-руський князь має визнаватизверхність польського короля. На державні посади претендуватимуть тільки римо-католики. У Галичиніпочався рішучий наступ на "схизматів" (так католики називали православних).Православна церква на Україні зазнає нищівних ударів,її становище ускладнюється тим, що у Польщі відпала потреба оглядатися наКонстантинопольського патріар­ха: у 1453 р. Константинопользавойовують турки.

У 1568 р. до Польщі длязміцнення католицької віри було на­правлено велику армію єзуїтів, які невдовзіпочинають доміну­вати у релігійному та державному житті. Їх поява значною міроюпояснюється тим, що серед польської знаті, готової «вогнем і мечем» у власнихінтересах утверджувати хрест римсько-като­лицької церкви «на кресах східних», водночас дедалі більшого поширеннянабувала ідея позбутися залежності від Риму. Широка підготовка до запровадженняунії єзуїтами передба­чала дезорганізацію та дискредитацію православної церквиі, водночас, всіляку пропаганду союзу з католицизмом — пере­дусім для православних віруючих, білорусів і українців, якіжили на території Польсько-Литовської держави в тяжких умовах, заз­наючи нелише релігійного, а й соціальних та національних утисків.

Зпочатком Люблінської унії 1569р. ВКЛ та Польша обєднлалсь в Річ Посполиту, щовела політику ополячення та окатоличення. Посилюються два страшних для православ'я проце­си: зодного боку, масові переходи шляхти, духовенства й вірую­чих в католицьку віру,а з другого — примітивізація,культурний занепад тих, хто залишився православним. Україна убожіє, втра­чаєзнать, некатоликам забороняється займатисяторгівлею, їх не включають до ремісничих цехів, школи полонізуються. Зрадаукраїн­ської верхівки, пізніше —прийняття унії, з одного боку, полегшили польськимпанам процес закріпачення місцевого населен­ня, а з другого — вкрай загострили соціальні, національні йрелігійні суперечності в Речі Посполитій. Трагічна ситуація на Україні кінця XVI ст. поставила пробле­му вибору і передправославним духовенством: 1) продовжувати нерівнуборотьбу, знаючи, що це несе загибель духовенству і неминуче окатоличення таполонізацію народу; 2) прийняти римо-католицьку віру, що викличе кривавий розкол, врезультаті якого частина народу загине, а інша буде полонізована; 3) піти на унію з Римом, щоб зберегти обряд і національнусамобутність, змінивши залежність від константинопольського патріарха назалежність від папи римського.

Прийняття ідеї уніїчастиною православного духовенства по­яснювалось і деякими іншими, прозаїчнішими обставинами. Уже протягом століття,незважаючи на церковні канони, зловжива­ючи правом патронату призначатикандидатів на архієрейські кафедри, ігуменів монастирів і навіть священиківпарафіяльних храмів, польські правителі роздавали церковні нагороди, часомпродавали високі церковні посади. Внаслідок цього надзвичай­но знижувавсядуховний рівень ієрархії, яка більше турбувалася про свої власні інтереси, а неінтереси свого народу; це підрива­ло її зв'язок з народними масами. Зрозуміло,що ці характерис­тики не стосуються усіх представників православного духовен­ствана Україні того часу, але все ж таки значна частина його загрузла в розпусті.

. Підготовка православноїцеркви в Польщі до унії з Римом проводилася в обстановці таємності, що їїдотримувалися як єпископи, так і уряд. Уже 24 червня 1590 р. чотири єпископи —Луцький, Львівський, Пінський і Холмський — підписали та скріпили своїмипечатками грамоту про згоду прийняти унію. . Й укладення в Бресті було так самозасекречене, як і попередня їхня нарада в Белзі. Пізніше питання про уніюобговорювалося не на черго­вих зборах, а на таємних, «покутних зібраннях»(тобто «по кут­ках»). У посланні віденського духовенства до новогрудськоговоєводи Феодора названі чотири «покутних собори»: Сокаль-ський,Красноставський, Кобринський, Брестський, що відбу­лися 1594—1595 рр.У грудні 1594 р. у Сокалі було розробленодесять умов прий­няття унії, так звані «сокальськіартикули», тільки три з них стосувалися церковних питань. Щодо віри в нихнічого не гово­рилося. Уповноважений Сокальськогоз'їзду Терлецький та інші прибічники унії в 1595 р. на нарадах разом із представниками католицькогодуховенства виробили «Угоду духовенства латин­ського і руського, припосередництві Кирила (Терлецького), єпис­копаЛуцького, з відома його королівської милості та панів-се­наторів». МитрополитМ. Рогоза та єпископи Володи-мирський, Луцький,Пінський разом із Кобринським архіманд­ритом Тоною підписали 1червня 1595 р. докладні артикули уніїпапі й королю. 12 червня митрополит і єпископи підписали по­слання папі,висловивши тим самим згоду прийняти унію.

Унія, яка готувалася таємно від народу, піддалася рішучому осуду ще до її проголошення. Слідомза князем Островським Константином єпископЛьвівський Гедеон 1 липня 1595 р. за­писав у міській книзі свій офіційний протестпроти унії: «По­станова про неї складена всупереч правилам та звичаям нашоїправославної віри, нашим правилам і вільностям, безвідома й дозволу патріархів, наших духовних керівників, без нарад духов­ногособору, а також без волі світських станів, як знатних старо-житнихстанів, так і простих людей православної віри, без згоди яких ми нічого робитине бажаємо»

Однак король Сигізмунд III, побоюючись, що православні можуть зруйнувати унію, непогоджувався на скликання собору. Він 14вересня 1595 р. повідомив своїм підданимпро об'єднання православних в Речі Посполитій з римською церквою універса­лом ічерез два дні відправив єпископів Іпатія і Кириладо Риму. Водночас Сигізмунд звернувся до папи з проханням дозволити скликати вПольщі з'їзд руських уніатів і православних для залу­чення останніх до римськоївіри. У грудні 1595 р. єпископи, послані доРиму польським коро­лем на аудієнцію до папи Климента VIII, в присутності карди­налів подали йому проханняєпископів православної церкви в Речі Посполитій прийняти їх в об'єднання зримською церквою. Папською буллою уніатській церкві забезпечувало­ся збереженнясхідних обрядів, «якщо ці обряди й церемонії не суперечать істині і вченнюкатолицької віри і не перешкоджа­ють спілкуванню з Римською церквою», правосвящеників на шлюб, дозвіл київським митрополитам призначати єпископів своїхобластей. Постанови двох соборів — уніатського і православного,які відбувалися одночасно в Бресті 6—10 жовтня 1596 р., були по­дані королю Сигізмунду III, але затверджені саме рішенням уні­атського собору, як іпередбачали захисники православної цер­кви. Отак православ'я в Речі Посполитійфактично опинилося поза законом. Усі права, що з давніх-давен належалиправославній церкві, передавалися тепер уніатській; для православних кліру та мирян в королівсько-магнатській Польщінастали тяжкі часи.

Унія 1596 р. —дуже складне і суперечливе явище в історії нашого народу, а тому й не дивно, щоі в сучасних публікаціях автори по-різному, часом з протилежних позицій,оцінюють її наслідки. Розглядаючи суть релігійного аспекту цього союзу, слідзазначити, що уніатська церква визнала основні догмати като­лицизму і владупапи римського, зберігши лише православнуобрядовість. Це було продиктовано необхідністю рахуватися із негативнимставленням православних до католицької віри, вия­вити певну гнучкість, абидобитися підпорядкування православ­ної церкви Ватикану.У політичному плані, як ми уже зазначили, укладення унії, тобто союзуправославної церкви з Римом, підтримували пере­дусім польські королі та шляхта.Витісненням споконвічної віри жителів Західної України — православ'я католицизмом, опло­том якого була Польща,вони прагнули поглибити процеси опо­лячення українців. Унію підтримувала такожзначна частина українських феодалів, яка ополячилася, латинізувалася, зрекласявіри й мови свого народу

Уніатське духовенство так і не набуло рівних прав з католиць­ким, а рядові віруючі як були,так і залишилися кріпаками. Ста­новище українського населення, яке не бажалопереходити в унію, ставало дедалі нестерпнішим, особливо в Литві, на Волині й вГаличині. Уніати й католики не допускали православних до участі в міськомусамоврядуванні, обмежували їх права займати­ся ремеслами і торгівлею, змушувалипереходити в уніатство.Отже, уніатство в Україні-можна вважати зрадоюдуховенства, бо більшість з української верхівки турбувалась пор свою долю,а недолю України, тому перед ними не стояло так гостро національне пи­тання, що затих обставин було тісно пов'язане з питаннями релігійними та політичними.Значно важливішим для них було краще «вписатися» в ряди польської шляхти,набути рівних прав щодо участі в державних інституціях.

Використано матеріали:В.Лубський "Релігієзнавство". Вілбор, 1997

О. Калінін "Релігієзнавство". "Науковадумка", 1994 р.

хто як думає?

Сообщение отредактировал buba1996: 16 Январь 2012 - 01:15

  • 0

#2 САЛЛАХ-АД-ДИН

САЛЛАХ-АД-ДИН

    Брат

  • Сардельер
  • 1 361 сообщений
  • Откуда:Terra Cosaccorum
  • Награды:
Регистрация: 26.мар.11
Слава: 181

Отправлено 21 Январь 2012 - 23:37

Повністю погоджуюся з авторами даних статей. Вважаю, що уніатство тільки роздратувало основну масу польської шляхти, реальних ж прав воно не мало і ніколи не матиме. Розкол,особливо в релігії, ніколо ні до чого хорошого не призведе. Якщо ж стоять, то вже на смерть. А краще шукати союзників. Те ж Московське царство(ніколи не думав, що виступлю на боці "русских", але це так), православне государство. А би домовитися на рівних умовах, а не так, як було на Переяславській раді, то все було б OK. Але реалії сучасного життя(ведення імперської політики РФ-УПЦ МП, фактична неспроможність УПЦ КП управляти релігією в своїй країні) показуютьбезпідставність і абсолютню некорисність даних кроків. Років 400 пройшло, а нічого в Східній Європі не змінилося. :mellow: ЗЫ Цікаво б дізнатися, що думають сучасні поляки з цього приводу. Наскільки я знаю на форумі парочка їх є. Агов!
  • 0

#3 Mentor

Mentor

    Козак

  • CиЧевик
  • 221 сообщений
  • Откуда:Украина,г.Бердичев
Регистрация: 26.ноя.11
Слава: 30

Отправлено 22 Январь 2012 - 00:13

але є і інша сторона медалі:католики залишили більшість обрядів православ'я;зараз це дуже розвинута в Україні релігія.Ось про її сучасний стан:

Изображение Нажмите, чтобы прочитать
про УПЦ -це вже інша справа
  • 0

#4 Стрiлець

Стрiлець

    Кошовий Осавул

  • Старшина
  • 6 011 сообщений
  • Откуда:Санкт-Петербург
  • Прозвище:Странник
  • Награды:
Регистрация: 01.фев.07
Слава: 478

Отправлено 22 Январь 2012 - 00:16

А би домовитися на рівних умовах,

Щоб домовлятися з царями на рівних умовах, це треба бути кимось не меньшим)
  • 0
Кто говорит: «я люблю Бога», а брата своего ненавидит, тот лжец: ибо не любящий брата своего, которого видит, как может любить Бога, Которого не видит?
И мы имеем от Него такую заповедь, чтобы любящий Бога любил и брата своего.


Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.
І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1 Іоанна.4:20.21

#5 Mentor

Mentor

    Козак

  • CиЧевик
  • 221 сообщений
  • Откуда:Украина,г.Бердичев
Регистрация: 26.ноя.11
Слава: 30

Отправлено 22 Январь 2012 - 00:19

Щоб домовлятися з царями на рівних умовах, це треба бути кимось не меньшим)

ИМХО Хмельницький втратив шанс,а щодо західних земель ,де греко-католицизм,то він навіть і не думав їх захоплювати,якщо ви про це.
  • 0

#6 САЛЛАХ-АД-ДИН

САЛЛАХ-АД-ДИН

    Брат

  • Сардельер
  • 1 361 сообщений
  • Откуда:Terra Cosaccorum
  • Награды:
Регистрация: 26.мар.11
Слава: 181

Отправлено 22 Январь 2012 - 00:29

щоб запобігти моральному, соціальному і економічному занепаду.

По-моєму цей самий занепад розповсюдився далі нікули. Пізно кинулися піднімати умираючого звіра з колін.А без підтримки держави, звісно, нікуди. А сучасним людям все те хоч би що... Хоча що можете зробити одна людина(хоч би й я) в 21 ст. -_-

Сообщение отредактировал САЛЛАХ-АД-ДИН: 22 Январь 2012 - 00:29

  • 0

#7 Mentor

Mentor

    Козак

  • CиЧевик
  • 221 сообщений
  • Откуда:Украина,г.Бердичев
Регистрация: 26.ноя.11
Слава: 30

Отправлено 22 Январь 2012 - 00:53

По-моєму цей самий занепад розповсюдився далі нікули. Пізно кинулися піднімати умираючого звіра з колін.
А без підтримки держави, звісно, нікуди. А сучасним людям все те хоч би що... Хоча що можете зробити одна людина(хоч би й я) в 21 ст. -_-

церква ще як заробляє)а щодо підтримки держави


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 35.



Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і риту альні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.



Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа ѕ від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.



Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов 'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

  • 0

#8 Стрiлець

Стрiлець

    Кошовий Осавул

  • Старшина
  • 6 011 сообщений
  • Откуда:Санкт-Петербург
  • Прозвище:Странник
  • Награды:
Регистрация: 01.фев.07
Слава: 478

Отправлено 08 Февраль 2012 - 15:23

Т. Хинчевська-Геннель, доктор історії Польської Академії Наук, уважає наслідки Унії парадоксальними і цілком протилежними плянам ініціяторів Унії.

Творці Унії прагнули до незалежності від Московського патріярхату, проте православні Речі Посполитої за російсько-польськими угодами підпали під московський протекторат. До загальної Унії обох церков так і не дійшло. Взаємна ворожнеча православних, уніятів і римо-католиків позначилась на війні України з Польщею, в котрій переплелися елементи релігійні з суспільними і національними. Ще один парадокс Унії, на думку дослідниці, полягає в тому, що роздвоєння народу на прибічників та противників Унії спричинило величезне зростання національної свідомості. Зрозуміло, що прихильники Унії в Римі та Варшаві не чекали такого повороту подій. На нашу думку, причина полягає в тому, що органічно здорове за своєю природою зерно унійної ідеї було кинуте на ґрунт національно-визвольних змагань народу, який тільки-но починав боротьбу за своє національне визволення. До того ж, Унію спочатку підтримала Польща, проти якої було спрямоване вістря національно-визвольної боротьби. Переконавшись, що Унія не виправдовує покладених на неї сподівань, польський уряд 1632 року урівнює православних із уніятами, а Львівську, Черемиську і Луцьку єпархії затверджує православними. Це рішення було зумовлене й виступами козацтва на захист православ’я.

Цікавий погляд на проблему західних впливів висловлює С. Плохій, який вважає, що Унія з одного боку, зупинила просування католицизму на схід, а з другого – відкрила шлях для поширення загальнокультурних надбань европейської цивілізації. Упродовж XVII сторіччя відбулась адаптація на місцевому православному ґрунті західноевропейських ідей, а вже в першій половині XVIII сторіччя українські ієрархи та книжники „вестернізували” петрівську Росію.

Утворення і чотири сторіччя існування греко-католицької церкви в Україні іменують деколи як феноменальне явище української історії. На нашу думку, феномен цієї церкви полягає в тому, що з дестабілізуючого фактора української дійсності кінця XVI-XVII ст. вона змогла перетворитись на важливий чинник національного відродження і боротьби за незалежність. Ця воістину феноменальна трансформація значно прискорилась із переходом Східної Галичини, де Унія була прийнята найпізніше, до складу Австро-Угорщини із значно м’якшими політичними та світоглядно-релігійними умовами. До того ж, на відміну від Польщі, Австрія була европейською країною, яка вже вступила в епоху нової історії. Напевно, саме в той час посилилась европейська орієнтація греко-католицької церкви, заслуги якої перед українським національно-визвольним рухом ХХ сторіччя є незаперечними.

]]>http://ridnaukraina....w...d=177&id=90]]>
  • 0
Кто говорит: «я люблю Бога», а брата своего ненавидит, тот лжец: ибо не любящий брата своего, которого видит, как может любить Бога, Которого не видит?
И мы имеем от Него такую заповедь, чтобы любящий Бога любил и брата своего.


Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.
І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1 Іоанна.4:20.21

#9 Стрiлець

Стрiлець

    Кошовий Осавул

  • Старшина
  • 6 011 сообщений
  • Откуда:Санкт-Петербург
  • Прозвище:Странник
  • Награды:
Регистрация: 01.фев.07
Слава: 478

Отправлено 09 Февраль 2012 - 00:31

Вот перевод.

Т. Хинчевська-Геннель, доктор истории Польской Академии Наук, считает последствия Унии парадоксальными и целиком противоположными планам ее инициаторов.

Творцы Унии стремились к независимости от Московского патриархата, однако православные Речи Посполитой, по российско-польским соглашениям, попали под московский протекторат. До общей Унии двух Церквей так и не дошло. Взаимная вражда православных, униатов и римо-католиков проявилась в войне Украины с Польшей, в которой переплелись элементы религиозные с общественными и национальными. Еще один парадокс Унии, по мнению исследователя, заключается в том, что раздвоение народа на сторонников и противников ее привело к мощному развитию национального самосознания.Понятно, что сторонники Унии в Риме и в Варшаве не ждали такого поворота событий. По нашему мнению, причина этого состоит в том, что органически здоровое по своей природе зерно объединительной идеи легло на почву национально-освободительных усилий народа, который только еще начинал борьбу за свое национальное освобождение. К тому же, Унию на первых порах поддержала Польша, против которой было направлено острие национально-освободительной борьбы. Убедившись в том, что Уния не оправдывает возложенных на нее надежд, польское правительство в 1632 году уравнивает православных с униатами, а Львовскую, Перемышльскую и Луцкую епархии утверждает как православные. Это решение было обусловлено, в числе прочего, и влиянием выступлений козачества на защиту православия.

Интересную точку зрения на проблему западных влияний выражает С. Плохій, который считает, что Уния, с одной стороны, остановила экспансию католицизма на Восток, а с другой – открыла дорогу для расширения общекультурного воздействия европейской цивилизации. На протяжении XVII в. западноевропейские идеи адаптировались на местной православной почве, а уже в первой половине XVIII в. украинские иерархи и книжники «вестернизировали» петровскую Россию.

Само основание и четырехсотлетнюю жизнедеятельность Украинской Греко-Католической Церкви называют иногда феноменальным явлением в украинской истории. По нашему мнению, феномен этот заключается в том, что из дестабилизирующего фактора украинской действительности конца XVI-XVII ст. она смогла превратиться в важную составляющую национального возрождения и борьбы за независимость. Эта воистину феноменальная трансформация была заметно ускорена включением Восточной Галичины, где Уния была принята позднее, чем в других украинских землях, в состав Австро-Венгрии, с ее значительно более мягкими политическими и религиозно-мировоззренческими условиями. К тому же, Австрия была европейской державой, которая, в отличие от Польши, вступила уже к тому времени в эпоху новой истории. Тогда же усилилась и европейская ориентация Греко-Католической Церкви, заслуги которой перед украинским национально-освободительным движением ХХ в. неоспоримы.


Сообщение отредактировал Стрiлець: 09 Февраль 2012 - 00:48

  • 0
Кто говорит: «я люблю Бога», а брата своего ненавидит, тот лжец: ибо не любящий брата своего, которого видит, как может любить Бога, Которого не видит?
И мы имеем от Него такую заповедь, чтобы любящий Бога любил и брата своего.


Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.
І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1 Іоанна.4:20.21

#10 Darth SERG

Darth SERG

    Козак

  • CиЧевик
  • 190 сообщений
Регистрация: 27.авг.10
Слава: 11

Отправлено 13 Февраль 2012 - 20:29

Самое смешное что во всем мире наша "православная" церковь именуеться греко-католической. У нас же греко-католики - автономная часть римо-католиков, а общемировые греко-католики зовуться православными :ukraine: Украина...что сказать :lol:

Сообщение отредактировал SULTAN SERG: 13 Февраль 2012 - 20:31

  • 0




Количество пользователей, читающих эту тему: 1

0 пользователей, 1 гостей, 0 анонимных

Total War: WARHAMMER

Мы ждали, мы верили. И наша вера была вознаграждена! Анонс Total War: WARHAMMER состоялся! Скептики были посрамлены, а вахоманы возликовали! Но разработчики на форумах успели уже рассказать немало подробностей. Во первых стало известно? что это будет не одна игра, а трилогия сдобренная целым сомном аддонов и дополнительного платного и бесплатного контента. Во-вторых фракций будет только четыре (Империя Сигмара, Зеленокожие, Гномы и Графы-Вампиры) но обещают сделать их максимально проработанными, богатыми на юниты и реально отличающимися друг от друга по геймплею. В третьих - главы фракций теперь не просто генералы которых не жалко потерять в бою. Теперь это Легендарные Лорды (Карл Франц, Гримгор, Торгрим и Маннфрэд фон Карштайн), герои со уникальным оружием, верховым животным, шмотками и набором квестов. Еще обещают такие новинки как летающие юниты, магию, танки, пушки и мущкеты... в общем вкуснятинка! В общем ждем больше информации и надеемся, что игра станет прорывом в серии.

Ну а апологетам историчности спешим успокоить - над Вархаммер трудится отдельная команда. Исторические игры Тотал Вар производство фэнтэзийной игры не тормозит.

Подробней о Total War: WARHAMMER

Total War: Attila

Анонс Total War: Attila с одной стороны немало удивил нас, а с другой еще раз доказал, что СА идет проторенной дорожкой. Ведь Аттила по сути это сиквэл аддона "Вторжение варваров" для Рима 1. Правда на этот раз они не стали скромничать и назвали его "новой игрой". Ок, мы не будем спорить. Отдельная игра про нашествие варварских племен на цивилизации античного мира - это прекрасно. Нужно отметиьт что разработчики действительно поработали на славу. По мнению большинства игроков, Аттила действительно оказался достойным продуктом, позволившим окунутся в мрачные эпохи.

Подробней о Total War: Attila Часть 1 и Часть 2

Total War: Rome 2

Анонс Rome II Total War состоялся 2 июля и это вызвало настоящую бурю восторга нашего сообщества! Настолько люди истосковались по рукопашному бою и легионерам, что анонс сиквела восприняли как настоящее чудо и "сбычу мечт". Снова вести в бой скованные железной дисциплиной легионы, непоколебимых греческих гоплитов и македонских сариссофоров, топтать врагов слонами и забрасывать отрубленными головами - это ли не счастье! Но ведь новые игры Total War это еще и морские баталии. И тут уж будет море фана, ведь разработчики обещают активное взаимодействие между сухопутными и военно-морскими силами. Обоюдный обстрел между береговыми укреплениями и боевыми кораблями на рейде даст новую степень свободы "стратегосам" античного мира.

Подробней о Total War: Rome II